— Ні! Ні! Ніякого помилування! Ніяких „сочуствій"! Без „сожаленій"! Смерть „разбойникам"! Смерть банлитам! Смерть!
— Люди! Діти мої. Грішно так. Бійтеся Бога, — почав знову священик. — Якщо вже злоба диявольська затьмарила розум, а від помсти душі ваші стали камінні, то хоч пам'ятай те, що нині Великодня п’ятниця. Гріх великий самосуд чинити! Спам’ятайтеся, люди! Діти мої…
Постановили розстрілювати зразу ж після Великодніх свят. Довкола пов’язаних „мисливців" поставили варту і наказали, що якби хтось із пов’язаних дохитрився якось утікати, то — стріляти на місці…
Але на другий день Великодніх свят хтось приніс у село вістку, що в сусідньому селі „оперує“ частина якогось війська і що, нібито, має прийти і в наше село. Зібралися люди і постановили зараз таки пов’язаних постріляти, бо як прийдуть у село якісь солдати, то пустять бандитів на волю. Так і зробили. Поставили їх довкола глинища і постріляли. От до чого прислужилася большевицька наука: „Грабуй награбоване!.."
Большевицькі арешти
За тиждень у Товмачі громада знову розстріляла 17 своїх грабіжників-бандитів, яких не було в селі при першому розстрілі 35-ох злочинців. По інших сусідніх селах робилося те саме: карали банди грабіжників самосудом. Большевики, що прийшли після того в нашу місцевість, спочатку хвалили селян за те, що вони самі впоралися з бандитизмом по селах, але згодом почали заарештовувати заможніших селян, бити й випитувати, хто з них був ініціятором самосудів. „Уміле" большевицьке допитування заарештованих селян скоро дало свої результати: почалися численні арешти. До цього, безперечно, причинилися і ті селяни, які втратили когось із своєї сім’ї в самосудах.
Тоді я, щоб оминути хвилю большевицьких арештів, які набирали вже масового розміру, пішов у повстанці.
Отаман Ґонта — командувач повстанського загону
У містечку Мокра Калигирка перебрав я від Гризла командування українськими повстанцями, а Гризло з Карасем, що був його правою рукою, взялися за суспільно-громадську і політичну роботу по селах та вербування свідомих українців до повстанських загонів проти большевиків.
Обмундирування і чоботи для повстанців шили жидівські кравці й шевці, що жили в Мокрій Калигирці. Гризло брав у цукроварнях цукор і розплачувався ним і грішми з жидами за роботу. Коли зненацька прийшла в наші села 42-га чи 45-та большевицька каральна дивізія, під командою, здається, Антонова-Овсієнка, то згонили на вигін усіх чоловіків, ставили в ряди і рахували до десяти, а кожного одинадцятого виводили з ряду й розстрілювали. Так зробили большевики і в містерку Мокра Калигирка: розстріляли 17 українців і 5 жидів із тих, що шили для повстанців чоботи й одежу. Таке десяткування українців робили большевики в усіх селах і містечках за те, що вони сприяли українським повстанцям і партизанам, про що докладно інформували большевиків свої місцеві донощики.
За ту масакру — здесяткування наших людей по селах і містечках — було вирішено відплатити большевикам несподіваним і жорстоким ударом. Гризло на швидку руч зібрав до Сухої Калигирки 300 озброєних і добре муштрованих повстанців. До нього пішов і я з моїм загоном. Зібралося нас у Гризла майже тисяча повстанців. Послали десяток козаків на вивідки і почали підготову до несподіваного наскоку. Здобувши всі дані про розташування каральної дивізії, ми вдосвіта рушили на помсту. Десь о 3-ій годині, знявши тихцем застави червоних, наскочили ми на ту каральну дивізію сплячу і розторощили її вщент. Мало кому з червоноармійців, що втікали в білизні (деякі зо своїми дівками) пощастило врятувати своє життя, бо й тих, що поховалися в ярах і по кущах, ми добивали, розшукавши, як зійшло сонце. Цим наскоком показали ми большевикам нашу силу, і вони в своїй пропаґанді, лаючи нас, погрожували, що пришлють більші з’єднання червоноармійців і знищать кубло „петлюрівських наймитів", що не залишиться й сліду. Але цими погрозами все й закінчилось, — большевики не прийшли. Слава про те, що ми розгромили большевицьку каральну дивізію, блискавично рознеслася навсебіч на сотню кілометрів.
Комуно-московська пропаґанда дурила своїх підневільних і ввесь світ, що за советську владу в Україні боролися самі українці від початку революції 1917 року. Але інколи, може й не хотячи або підсвідомо, пробивається світло правди і з большевицьких матеріялів, що незбито вказують хто саме турбувався тим, щоб Україна мала комуно-московську владу. Ось витяг із книжки „Києвский краснознаменный" большевицького видання (Москва, 1974), де ясно і недвозначно вказується хто, крім кількох українців-ідіотів, організовував руїнно-сатанинські ватаги бандитів і грабіжників на Україні: