Чубатий гоблін схопив Рука за вилоги форменої куртки юного Бібліотекарського Лицаря і рвонув на себе. Хлопець гойднувся вперед, ударяючись головою об одвірок, — нарешті його витягнуто з балагули й опущено на бруківку. Ноги Рука не тримали. У голові гучали дзвони.
— Сюди, — почувся грубий голос, і двійко плескатоголових гоблінів підхопили хлопця попід пахви і поволочили геть.
Поки Рука тягли до середини майдану, кісточки його ніг та коліна вкрилися саднами. Галас навколо гучнішав. Роз’ярілі крики, змішані з розпачливими зойками, час від часу заглушувалися деренчливими звуками ріжка. Аж ось охоронці зупинилися.
— Кінець, прийшли, — озвався той, що був ліворуч, і голос його, вчувалося Рукові, то гучнішав, то тихішав. — Бібліотекарський Лицар.
— Вигляд у нього трохи пожмаканий, — додав його напарник.
— Залиште його біля мене, — наказав хтось третій. Відчайдушно намагаючись скупчитися, Рук скинув очима на гобліна, що стояв перед ним. Молотоголовець! Його пошрамоване обличчя видавалося то більшим, то меншим, і він немовби водив очима, а кільця у вухах весь час двоїлися. Нараз плескатоголові гобліни-охоронці відпустили хлопця і здиміли. Рук поточився — в один бік, у другий. Йому нестерпно нудило, перед очима все пливло.
Молотоголовець ухопив бранця за руку і вирівняв його.
— Один із Кротових бранців, не я буду! — почувся чийсь голос.
— І що він з ними виробляє — ума не доберу! — озвався другий.
Рук нерішуче підвів очі. Перед ним стояв хтось із піднесеною догори рукою. Хлопець затремтів. Чи не кинджал то блищить у ній — і чи не чиясь то свіжа кров капотить із леза? Невже його збираються зарізати?
Хлопець спробував закричати, але крик застряг у горлянці.
Рука опустилася, і кинджал виявився квачем, умоченим у кармазинову фарбу. Ось він пройшов по Рукових грудях — раз, удруге, — і на куртці заяріли дві червоні сторчові смуги.
— Номер одинадцятий! — прокричав ще один голос, і Рук відчув, як його кудись волочать.
Хлопця потягли далі крізь розбурханий, очманілий натовп. Аж ось крізь загальний галас до Рукової тями пробився новий звук, рипучий і різкий, і, поглянувши в його напрямку, він ще встиг побачити вгорі якесь чудне хитромудре пристосування, перш ніж усе знову розпливлося перед очима. Він знову спробував скупчитися.
На майдані широким колом стояли рівні стовпи, по три ступні заввишки кожен. До стовпів кріпився ланцюг із рівновіддаленими між собою величезними гаками, блискучими під спекотним сонцем. А посередині цієї страхітливої каруселі височів поміст, де сиділа купка гоблінів-педальників, які й запускали цю хитромудру машинерію. Гобліни крутили педалі, рухаючи по колу ланцюга з гаками.
Рук і незчувся, як пара чиїхось величезних ручиськ попала його за плечі й різко відірвала від землі. Почувся хрускіт: гак прохромив на спині його шкуратянку і черкнув гострим вістрям потилицю. А ще за мить ті самі руки відпустили хлопця, і він відчув, що висить на гаку і, безладно теліпаючи ногами, лине по колу вкупі з ланцюгом.
Куди не глянь, усе довкіл кипіло і вирувало. Скрізь шум і гам, хтось ображено верещав, хтось сипав прокльонами; скрізь штурхали ліктями, потай брикалися ногами і час від часу пускали в хід кулаки. Натовп шарахав то в той бік, то в той — усім хотілося вигідно приміститися чим ближче до дерев’яних слупів з напнутим поміж ними ланцюгом.
Рук погойдувався на гаку, а його обмацували, штурхали і смикали чиїсь руки, лапи, кігті. Ланцюг сіпнувся і на мить зупинився. Відразу ж перед постаттю, що відчайдушно борсалася на гаку, з’юрмився натовп. Рукові вдалося вирізнити в загальному галасі кілька голосів.
— Номер дев’ятий. Продається троль-тягайло. Дужа статура, вік молодий. Для візка, бідки чи двоколки кращого не знайти. П’ятнадцять золотих…
— Беру! — пролунав чийсь голос.
— Продано! — прогув ріжок. — Вам пане…
І знову рвучко смикнувся ланцюг, а за ним, мов кепсько випране хустя на сушильній шворці, сіпнувся й Рук.
— Номер десятий, — прокричав інший голос. — Хто придбає цього плескатоголовця? Гоблін у розквіті сил, незамінний на найважчих будівельних роботах… — Натовп помітно пожвавився, загалдикали незграйним хором збуджені голоси, відтак почулося: «Продано!» — і знову над майданом залящала луна від ріжка. — Продано гоблінові з пов’язкою на оці!
Рука пройняв дріж. Його теж продадуть, це лишень питання часу. А його работоргівець — плескатоголовий гоблін, який чіпляв хлопця на гак, — уже старався на всю губу.