Кудкудакання подужчало. Матір Шматуй-пазур прищулила жовте око.
— Устань, — звеліла вона. — Розтлумач, що ти сказав. Рук підкорився, намагаючись ні на мить не відривати погляду від землі. Йому не хотілося знову відчути пекучий біль від удару кістяним ціпом.
— Мене звинуватили в нехтуванні тренувань та крадіжках берестяних сувоїв, — ледь чутно промурмотів він. — Але то все наклеп! Ох і поквитаюся ж я з ними!
Сорокухи принишкли. Матір Шматуй-пазур нахилилася вперед, і, взявшись страхітливим кігтем за хлопцеве підборіддя, підвела йому голову. Рук дивився просто в холодні некліпні очі страхітливої тварюки.
— Поквитаєшся, кажеш? — запитала вона. — Може, поясниш і як?
— Бібліотекарям загрожує серйозна небезпека, а вони й гадки не мають, — ядуче посміхнувся Рук. — Гобліни знайшли таємний хід до Великої бібліотеки і задумали напасти і заволодіти нею.
— Чи ти ба! — пропищала одна з сорокух. — Не казала я тобі: Титуґґ щось замишляє!
Матір Шматуй-пазур помахом пазуристої лапи звеліла їй стулити писок.
— А скажи-но, покидьку-книгогризе, — прогарчала вона, — з якого б то дива ми мали тобі вірити?
— А з такого, що я тамтих бібліотекарів ненавиджу, а виторгувавши в вас золота за відомості, які я міг би сповістити, я мав би за що повернутися до Темнолісу, — відповів Рук, знову стромляючи очі в землю. — Уся платня, що я прошу, — яких п’ятдесят золотих дукачів. Мізерна сума за нагоду одним ударом покінчити з гоблінами та бібліотекарями… До того ж я знаю, що сорокухи цінують гарних вивідачів. Якби я досяг Вільних галявин, то міг би вам стати у ще більшій пригоді, — Він помовчав. — За розумну ціну.
— Ну-ну, далі, — сказала Матінка Шматуй-пазур, нахиляючись уперед зі свого трону-сідала. Усі сестриці навколо неї відразу помовкли.
— Спершу золото, — сказав Рук і підвів на неї очі. Якусь часинку Матір Шматуй-пазур мовчала, а тоді несамовито смикнула за плетену поворозку, на якій тримала біля себе хирлявого когута-сорокуна. Рук примітив шкіряну грошову скриню, приторочену до його спини.
— Стій тихо, Вилупку, — гарикнула матір Шматуй-пазур, стромляючи ключа у замкову шпару в скрині й повертаючи його. — П’ятдесят, кажеш, — провадила вона, запускаючи руку всередину. Сорокуха відрахувала монети. — Ось, — пропищала вона і жбурнула золото Рукові під ноги. — Тут тридцять. Якщо не хочеш побачити, якого кольору в тебе тельбухи…
Рук кинувся підбирати блискучі кружальця і натоптувати ними кишені. Дзенькнула остання монета. Він підвівся.
— Гобліни нападуть зі сходу, — почав він, — і я можу показати вам хід через Великий Західний тунель, що приведе вас просто до Бібліотеки Великобуряної палати. Атакуйте слушної хвилини — і візьмете гоблінів та бібліотекарів голіруч.
Матінка Шматуй-пазур збуджено кудкудакнула.
— Назви мені час атаки, і тебе переправлять через усю Велику дорогу Багнищем у моїй кареті! — пообіцяла курникова матка.
Рук усміхнувся, і погляд його став некліпний, як і в сорокух.
Розділ одинадцятий
Ксант Філатін
Ксант стояв біля вікна свого кабінету і зорив, як надворі займається новий день. У голові в нього була каша. Цей ранок видався спекотніший, ніж звикле, повітря було таке тихе і застояне, що в розчинене вікно і душну кімнату не проникало ані найменшого подуву вітерцю.
Ксант утер лискуче чоло і з дедалі більшим жахом спостерігав за чорними, схожими на велетенські ковадла хмарами, які заволокли небокрай. Вони були величезні й густі, а їхні поземні горішні краї виразно малювалися проти ярого криваво-червоно гонеба. Ксант здригнувся. Чи не цієї бурі ждуть не діждуться сторожі? Надто вже все лиховісне, жаске…
Хоча, зрештою, подумав Ксант, якщо вдарить буря, то бодай повітря очиститься і жар спаде. Сьогоднішня ніч була така задушлива, що він майже не стинав очей, весь час здригався і крутився під просяклими потом укривалами, змагаючися з бентежними, тривожними думками.
Далеко внизу комашилося Осип-Місто. Трохи далі, один по одному гасли вогні Нижнього міста, а вузькими вулицями, де обабіч тіснилися злиденні халупи, заклопотані своїми повсякденними справами, сновигали городяни та гобліни, не більші звідси за лісових мурах. Ще далі, можна було виявити ознаки життя на краю Великої дороги Багнищем.