— Робота кипить, молодці, — похвалив Фенбрус Лодд, обертаючись до Варіс, яка вкупі з Професорами Темрявознавства і Світлознавства наглядала за вантаженням на четверту баржу тендітного повітряного човна.
— Знаєш, тату, — озвалася до нього дівчина, — я б із більшою охотою очолила конвой повітряних човнів, аніж довірилась воді. До того ж флотилії не завадило б прикриття з неба.
— Надто ризиковано, — похитав головою Професор Темрявознавства. — Навіть для тебе, Варіс.
— Твоя правда, Таллусе, — підтримав колегу Професор Світлознавства. — Невдовзі має вдарити буря, і тоді ніякий повітряний човен не продержиться в повітрі й п’яти хвилин.
— Зате пізніше вони нам придадуться, — не вгавав Професор Темрявознавства. — Якось, коли ми покидали Нижнє місто…
— Придадуться, якщо ми колись відчалимо! — перепинив його Фенбрус. — Хай їм морока, цим окаянним суперечкам! Послухайте, благаю Небом і Землею, покваптеся. Варіс, ти чула, що казали професори. Жадних повітряних човнів!
Будемо сподіватися і молитися, щоб безперешкодно дістатися Багнищанської застави.
— Дістанетеся, обіцяю, — озвався чийсь голос.
З тунелю по той бік Світлякового мосту вийшла постать у накидці, якої досі ніхто не помічав, і пройшла у залу Бібліотеки Великобуряної палати, охоплену гарячкою. Прибулець без вагань зійшов на міст і відкинув каптура, відкривши своє обличчя.
— Рук! — скрикнув Фенбрус. — Ти не повіриш, хлопче, який я радий тебе бачити!
— Я теж радий вас бачити, Великий Бібліотекарю, — відповів Рук. — Я маю стільки всього вам розповісти.
— Мерщій викладай, — кивнув головою Фенбрус Лодд. — Адже від цього залежатиме все!
Рада скупчилася навколо білолицього юнака, Кулькап запропонував йому світлякового табурета.
— Розступіться, розступіться! — галасував Фенбрус Лодд, покидаючи свою катедру. — Гей, ти! — гукнув він молодшому бібліотекареві. — Принеси-но хлопцеві води!
— Присядь, — звернувся до хлопця Кулькап, кладучи руку йому на плече, — перепочинь, одведи дух.
Рук, у якого з утоми тремтіли ноги, присів і спробував угамувати дріж.
— То було якесь жахіття! — почав хлопець. — Оті сорокухи — достеменні чудиська. Сморід, гамір, їхні очі прошивають тебе наскрізь, і хоч би котра бодай раз кліпнула. — Хлопця знову охопив дріж. — Я міг би заприсягтися, що вони бачать мене наскрізь…
— Ти справжній герой, Руку, — ласкаво промовив Кулькап. — Тепер тобі ніщо не загрожує. — Він трохи помовчав. — А якби вони бачили тебе наскрізь, ти не стояв би зараз тут.
Рук кивнув і спробував усміхнутися.
— Я вхопився за Воксову легенду, вигадану для мене: мовляв, ненавиджу бібліотекарів і заповзявся їх зрадити…
— Ну, підступність сорокухам зрозуміла, — ввернула Варіс. — Тут їх переконати не штука.
— Я розповів їм, звідки і коли починати облаву на бібліотеку, як ми й домовлялися… — зазначив Рук, обводячи занепокоєним поглядом обличчя Великого Бібліотекаря та Професорів Світлознавства і Темрявознавства.
— Ну, тепер нам справді нікуди відступати, — зауважив Фенбрус, скоса позираючи на стурбоване обличчя Альквікса Венвакса, який скрушно хитав головою. Професори Світлознавства і Темрявознавства перезирнулися.
— І Матір Шматуй-пазур тобі повірила? — поцікавився Професор Темрявознавства.
— Атож, коли я зажадав п’ятдесят золотих, — відповів Рук. — А коли я виклав ще й усі подробиці, то взагалі запропонувала, щоб Дорогою Багнищем я проїхався у її особистій кареті. Вона сподівалася запопасти вивідача, який і далі працюватиме на неї, і, хвала Небові, дарувала мене горлом.
— А що я казала, — пробурмотіла Варіс, — підступність сорокухам зрозуміла.
Кулькап знову повернувся до Рука.
— Отже, по-твоєму, перехід Дорогою Багнищем буде безпечний? — запитав він.
— Так, я певний цього, — відповів хлопець. — Йдучи від сорокух, я бачив, як зі Східного курника стікалися сотні збройних птахотварей. Вони купчать потугу. Сорокухи збираються вдарити на риштаки об одинадцятій. Багнищанськ у заставу вартуватимуть лише молодняк та хиренні когути.
— Ну, з ними якось розберемося, — запевнила Варіс. Кулькап поклав руку хлопцеві на плече.