Почувши, яку глибину я наміряв, один власник фабрики заявив, що в підрахунки закралася якась помилка: його досвід із дамбами буцімто засвідчував, що пісок не може лежати під таким гострим кутом. Проте навіть у найглибших ставків глибина несуттєва проти їхньої площі, і якби їх осушити, на тому місці не лишилося б значної долини. Це не чаші поміж пагорбів; якщо взяти вертикальний зріз посередині ставка, незвично глибокого для цієї території, він видавався б посередині не глибшим за мілку тарілку. Якби їх висушити, більшість ставків не вирізнялася б на тлі знайомих нам лук у низовинах. Зазвичай правий у своїх судженнях Вільям Ґілпін, видатний знавець усього, що стосується ландшафтів, описав Лох-Файн у Шотландії як оточену горами «затоку із солоною водою шістдесят-сімдесят фатомів завглибшки, чотири милі завширшки» і близько п'ятдесяти миль завдовжки. Стоячи при його гирлі, Ґілпін зауважив: «Якби ми опинилися над Лох-Файном одразу після потопу чи іншої конвульсії природи, що спричинила його появу, але до того, як він заповнився водою, яку страшну прірву ми побачили б!»
Якби ми порівняли Волден, що, як ми могли пересвідчитися, у вертикальному перетині видається мілкою тарілкою, з пропорціями Лох-Файну в найвужчому місці, останній видався б нам у чотири рази мілкішим. От вам і жахлива прірва. Навіть не сумніваюся, що чимало розсміяних долин, де зараз простягаються кукурудзяні поля, лежать саме в таких «страшних прірвах», звідки відступила вода, але для того, аби переконати в цьому їхніх необізнаних мешканців, знадобиться гострий зір і далекозорість геолога. Допитливе око нерідко може розгледіти в низькій чаші пагорбів береги прадавнього озера, нехай навіть рівнини згодом піднялися й спробували приховати ту історію. Ті ж, хто прокладає дороги, знають, що улоговини найлегше розпізнати за тим, де після зливи збираються калюжі. Варто дати уяві волю, і вона пірне глибше і злетить вище, ніж сягає Природа. Так, імовірно, навіть глибина океану виявиться врешті незначною проти його широчини.
Досліджуючи глибину замерзлого озера, я вивчив обриси дна точніше, ніж міг◦би на підставі вивчення заток, які на зиму не замерзали, і зачудувався дивовижній правильності рельєфу. Кілька акрів на найбільшій глибині рівніші, ніж будь-які поля, відкриті сонцю, вітру та плугові. Наприклад, на одній довільно обраній лінії завдовжки тридцять родів глибина змінилася лише на фут; на середині озера я міг розрахувати зміну глибини на відстані ста футів у будь-якому напрямку з похибкою лише в три-чотири дюйми. Ходить чимало чуток про глибокі й підступні ями навіть у таких-от тихих піщаних ставках, але вода згладжує всі нерівності. Рельєф дна був настільки правильний і так перегукувався з навколишніми пагорбами, що далекий мис зраджував свою присутність у коливаннях глибини на протилежному кінці ставка, а напрямок цього підводного гребеня можна було встановити, поглянувши на берег навпроти. Мис перетворюється на мілину чи піщану косу, а долина чи улоговина — на глибокі води.
233
Цит. за: Мілтон, Джон. Утрачений Рай. Пер. Олександра Жомніра. — Київ: Видавництво Жупанського, 2019. — С. 52.