Отже, я шістнадцять днів спостерігав з вікна, як сотня робітників працює, мов рільники-трударі з возами, кіньми й різним начинням — чим не картинка з першої сторінки фермерського альманаху; щоразу, визираючи з вікна, я згадував байку про жайворона й женців, притчу про сіяча і тому подібне; вони вже всі пішли, а ще за тридцять днів я, імовірно, з того ж вікна вдивлятимуся в морську зелень чистої волденської води, де відбиватимуться хмари й дерева. Вода насичуватиме повітря випарами, і ніде не лишиться й сліду, що колись там ступала нога людини. Можливо, я побачу, як самотня гагара пірнає й розпушує пір'я, а рибалка-відлюдник на човнику, як листок на воді, вдивляється у своє віддзеркалення у хвилях, там, де ще недавно гарувало на тверді сто чоловіків.
Мені здається, що мешканці спекотних Чарлстона і Нового Орлеана, Мадраса, Бомбея й Калькути п'ють з моєї криниці. Вранці я омиваю свій розум приголомшливою космогонічною філософією Бгаґавад-Ґіти, що від її укладання минув не один божий рік і проти якої наш сучасний світ та його письменство видаються нікчемними й банальними; ця піднесена філософія така далека від наших уявлень, що, певно, відсилає до якогось ранішого стану буття. Я відкладаю книжку і йду до своєї криниці по воду, аж раптом зустрічаю служку браміна, священника Брахми, Вішну й Індри, який досі сидить у своєму храмі над Гангом і читає Веди чи мешкає при підніжжі дерева й має лише шкуринку хліба й глек води. Я зустрічаю його слугу, який прийшов набрати води для свого пана, і наші відра, так◦би мовити, б'ються одне об одне в криниці. Чисті волденські води змішуються зі священними водами Гангу. З ходовим вітром вони плинуть повз казкові острови Атлантиди й Гесперид маршрутом Ганона, пропливши повз Тернат, Тидор і вхід до Перської затоки, тануть під тропічними вітрами індійських морів, а тоді їх вивантажують у портах, яких не бачив на власні очі навіть сам Александр Македонський.
Весна
Коли кригорізи вирізали на плесі широкі ополонки, крига зазвичай скресала раніше, адже розтривожена вітром вода навіть за холодної погоди трощить лід навколо. Але того року Волден вбрався в нові товсті шати замість старих. Тут крига скресає пізніше, ніж на інших ставках, — і через більшу глибину, і тому, що через Волден не тече струмок, який розтоплював◦би й тривожив лід. Я ще не бачив, щоб крига танула посеред зими, навіть у 1852/53 році, який став таким суворим випробуванням для інших ставків. Зазвичай лід тане близько першого квітня, на тиждень чи й десять днів пізніше, ніж на Флінтовому ставку чи Фер-Гевені, і спочатку він зникає при північному березі, у мілкіших частинах, які й замерзають першими. Волден промовистіше свідчить про зміну пір року, ніж будь-які інші ставки навколо, бо на нього найменше впливають тимчасові коливання температур. Кілька холодних днів у березні можуть сповільнити зникнення криги на інших ставках, але температура Волдену підвищується майже безперешкодно. Опущений у воду посередині Волдену термометр 6 березня 1847 року показав 0°, тобто точку замерзання, а при березі — 0,5°; температура посередині Флінтового ставка того ж дня складала 0,3°, а за кілька родів від берега, на мілині, під кригою завтовшки фут — 2,2°. Різниця у 1,9° між температурою на мілині й на глибині в другому ставку, значну частину якого складають саме мілини, пояснює, чому крига скресає там раніше, ніж на Волдені. Тієї пори крига в наймілкіших частинах була на кілька дюймів тонша, ніж посередині. Посеред зими середина ставка була найтепліша, а тому й крига там була найтонша. Так само й кожен, хто брьохався влітку у ставку біля берега, напевно, зауважував, наскільки вода тепліша скраю, де глибина складає тільки три-чотири дюйми, ніж далі, а на поверхні — тепліша, ніж на глибині. Навесні ж сонце не лише прогріває повітря й землю, а й відбивається від дна на мілководді, пройшовши крізь кригу фут чи й більше завтовшки, і так зігріває воду й розтоплює лід і знизу, і згори, тож зимові покрови стають нерівними, а ув'язнені в них бульбашки повітря розширюються вгору і вниз. Урешті крига нагадує стільник і насамкінець зникає після першого ж весняного дощу. Не лише деревина, а й крига має фактуру, тож коли брила починає танути чи «комірчитися», тобто в ній формуються комірки, ніби це бджолиний стільник, хай◦би в якому положенні вона була, повітряні бульбашки лишатимуться під прямим кутом до поверхні води. Там, де камінь чи колода лежать близько до поверхні, крига просто над ними значно тонша й тане від відбитого тепла; я чув про експеримент у Кембриджі, де дослідники спробували заморозити воду в мілкій дерев'яній мисці, і хоча холодне повітря проходило ще й під нею, тож мало доступ до води й згори, й знизу, відбиття променів від дна протидіяло холоду. Коли теплий дощ посеред зими розтоплює сніг на поверхні Волдену, темний і прозорий лід залишається твердим, але десь за род чи й більше навколо берегів утворюється смужка товщого білого льоду, підталого від відбитого жару. А◦ще, як я вже зауважував, самі бульбашки у кризі також діють як лупа й розтоплюють лід зсередини.