Явища річного циклу розгортаються на ставку щодня, нехай у меншому масштабі. Підсумуймо: мілководдя щоранку прогрівається швидше, ніж глибини, навіть коли погода прохолодна, а з вечора й до світанку остигає стрімкіше. Отже, кожнісінька днина — це рік у мініатюрі. Ніч — це зима, ранок і вечір — весна й осінь, а полудень — літо. Тріск льоду вістує про зміни температури. Ясного ранку після холодної ночі 24 лютого 1850 року я рушив на день на Флінтів став і з подивом зауважив, що коли вдарив кригу обухом сокири, вона забриніла, як гонг, і звук розсіявся на багато родів навкруги, ніби я бив у туго натягнутий барабан. Ставок зазвучав десь за годину після сходу сонця, коли на нього подіяли навскісні промені, які сіялися з-за пагорбів; він три-чотири години потягувався й позіхав, дедалі завзятіше, як людина, що прокидається від сну. Після короткої полуденної сієсти він загримів знову з наближенням ночі, коли вплив сонця послабшав. За певної погоди ставок стріляє зі своїх вечірніх гармат майже безперервно. Опівдні ж, коли крига вже потріскалася, а повітря стало менш пружним, ставок геть утратив голос; напевно, якби я постукав по льоду тоді, це не розлякало б риб і ондатр. Рибалки кажуть, що «грім ставка» лякає риб, і ті перестають клювати. Ставок гримить не щовечора, і я не можу передбачити напевно, коли саме чекати таких звуків, адже буває таке, що я не зауважую змін погоди, а ставок — так. Хто міг◦би подумати, що ця велика, холодна й товстошкіра істота така чутлива? Але й над нею владні закони, от вона і гримить на знак покори, слухняна, як бруньки, що розпускаються навесні. Земля жива і вся вкрита чутливими пипками. Великий став так само чутливий до атмосферних змін, як і крапля ртуті у трубці.
Одна з принад життя в лісах полягала в тому, що я мав час і нагоду спостерігати, як настає весна. Крига на ставку стає як бджолиний стільник, і мої черевики провалюються в неї при ході. Тумани, дощі й тепле сонце поступово розтоплюють лід; дні відчутно довшають; я розумію, що зможу дозимувати, не наповнюючи знов дровітні, бо велике багаття вже непотрібне. Я чуваю, аби не проґавити ранніх ознак весни: співу перших пташок, писку бурундука, що вже майже вичерпав свої запаси, чи появи бабака, що виповзає із зимової нори. 13 березня, коли я вже чув сіалій, пасовок співочих і дроздів білобрових, крига ще була майже фут завтовшки. Погода теплішала, але у ставку не було течії, що поламала б і віднесла кригу геть, тож, хоча навколо берега утворилася смужка води пів рода завширшки, посередині лід просто набубнявів водою і став дірявим, як стільник, так що навіть шестидюймовий шар провалювався під ногами; але якби наступного дня пройшов теплий дощ, а потім спустився туман, крига зникла б ніби лизень злизав, пішла б з туманами. Якогось року я зумів пройтися серединою ставка за якісь п'ять днів до того, як крига зникла. 1845-го крига на Волдені скресла 1 квітня; 46-го — 25 березня; 47-го — 8 квітня; 51-го — 28 березня; 52-го — 18 квітня; 53-го — 23 березня; 54-го — близько 7 квітня.
Нас, мешканців клімату, наділеного такими крайнощами, особливо цікавлять, усі події, пов'язані зі скресанням криги на річках та ставках і настанням теплої погоди. Коли настають тепліші дні, ті, хто живе біля річки, вночі чують, як тріщить крига — гучно, ніби стріляють гармати чи рвуться крижані пута; а за кілька днів лід починає відносити геть. Так алігатор вибирається з багнюки, трусячи землю. Один старий, уважний спостерігач за природою і такий знавець усіх її порухів, ніби замолоду бачив її на стапелях і власноруч поміг закласти її кіль, — навряд чи він міг◦би збагатити своє знання природи, навіть якби сягнув Мафусаїлових літ, — розповів мені, що якогось весняного дня взяв рушницю, спустив на воду човен і вирушив полювати на качок. Мене ця його розповідь зачудувала, адже я не думав, що якийсь порух Природи ще здатен його здивувати. На луках іще лежала паморозь, але на річці крига вже скресла, тож він безперешкодно відчалив від Садбері, де тоді жив. Проте, сягнувши Фер-Гевенського ставка, несподівано виявив, що там досі лежить міцний лід. День був теплий, тож він здивувався, що там дотепер тримається такий значний шар криги. Не побачивши качок, він лишив човен на північному чи дальньому кінці острова посеред ставка, сховався у кущах на південному краю і зачекав. Уздовж берега утворилася смужка теплої води три-чотири роди завширшки, а дно там було мулисте, як качки люблять, тож він подумав, що ті, мабуть, скоро нагодяться. Пролежавши непорушно близько години, він раптом почув низький, але неповторно-величний звук, який поступово гучнішав і підносився, ніби ось-ось мав сягнути планетарного й пам'ятного завершення. Нічого схожого на цей понурий шум чи рик мисливець доти не чув, але подумав, що з таким звуком, напевно, приземляється величезна зграя птаства, тож, схопивши рушницю, завзято кинувся уперед; на свій подив, чоловік виявив, що, доки він лежав у засідці, величезна крижина відкололася і прибилася до берега: звук, який він почув, лунав, коли та терлася краєм об узбережжя. Спершу брила лише кришилася й надломлювалася при доторку, але врешті налетіла на берег, розкидавши уламки на значну висоту, а тоді завмерла.