Коли на початку травня на дубах, каріях, кленах та інших деревах серед соснових лісів над ставком тільки-но почало з'являтися перше листя, вони надали краєвиду ясності, особливо хмарної днини, і тоді здавалося, що крізь тумани де-не-де прозирає сонце і слабко осяває пагорби. Третього чи четвертого травня я побачив на ставку гагару, а протягом першого травневого тижня почув дрімлюгу, тремблера, дрозда, піві, таві й інших пташок. Лісового дрозда я почув іще раніше. Знову прилетів феб, позазирав у двері й вікна, щоб перевірити, чи достатньо моя хата для нього схожа на печеру; він тримався в повітрі, як джміль, і тільки стискав лапки, ніби сидів на повітрі, розглядаючи мою оселю. Незабаром поверхню ставка, каміння й гнилі колоди на березі вкрив сірчистий пилок сосен, тож за бажання його можна було збирати діжками. Це саме ті так звані «сірчані зливи». Навіть у п'єсі Калідаси «Шакунтала» ми читаємо, що «жовтий пилок лотоса визолотив струмки». І так пори року поринули в літо, як мандрівець, що забрідає у дедалі вищі трави.
Так завершився мій перший рік у лісах, і другий рік був схожий на нього. Я врешті полишив Волден 6 вересня 1847 року.
Висновки
Мудрий лікар радить хворому змінити клімат і оточення. Дякувати Богові, світ на Новій Англії не закінчується. Тут не росте кінський каштан, рідко почуєш пересмішника. Дикі гуси тут — гості здалека: снідають у Канаді, обідають в Огайо, а розпушують пір'я на ніч на південних болотах. Навіть бізони певною мірою йдуть крок у крок з порами року й косять траву в Колорадо лише доти, доки зеленіша й солодша трава не проб'ється у Єловстоні. Але ми чомусь вважаємо, що якщо знести тини навколо наших ферм і нагромадити натомість кам'яні мури, то ці межі окреслять напрям нашого життя й долі. Якщо тебе обрали міським писарем, не смій і думати про те, щоб майнути влітку на Вогняну Землю, а ось у землі вічного вогню запросто можеш потрапити. Всесвіт ширший, ніж наші уявлення про нього.
Нам варто частіше визирати понад гакабортом нашого корабля, як допитливим пасажирам, а не мандрувати, мов дурні моряки, які тільки те й роблять, що микають клоччя. Інший бік земної кулі — це просто домівка нашого кореспондента. Ми завжди обираємо найкоротший шлях з однієї точки в іншу, а лікарі лікують саму тільки шкіру. Один поспішає до Південної Африки, щоб полювати на жирафів, але чи варто зосереджуватися на такій здобичі? Хочу спитати, скільки людина полювала б на жирафів, якби могла? Полювання на бекасів і вальдшнепів — теж прекрасна забава, але, як на мене, вистежувати слід шляхетнішу здобич — самого себе:
Що нам до Африки, що нам до Заходу, коли наш внутрішній світ на карті біліє? Нехай навіть він виявиться чорним, як те узбережжя, коли ми його відкриємо. Невже ми справді хочемо знайти витоки Нілу чи Нігеру, а чи Місисипі, чи Північно-Західний прохід навколо континенту? Невже це — саме ті проблеми, що найбільше обходять людство? Невже Франклін — єдина зникла людина, кого дружина так затято шукає? Містер Ґринел хоч знає, де перебуває він сам? Краще стати Мунґо Парком, Льюїсом і Кларком чи Фробішером своїх потоків і океанів, досліджувати власні вищі широти, за потреби запастися цілим кораблем консервованого м'яса й нагромаджувати консерви до неба як знак. Чи ж процес консервації винайшли виключно для того, щоб зберігати м'ясо? Ні, краще стати Колумбом для цілих нових континентів і світів усередині себе й відкривати нові проходи не для торгівлі, а для думки. Кожна людина владна над внутрішніми обширами, проти яких земні імперії всіх царів видаються дрібними країнками й горбиками, що лишаються, коли сходить крига. Можна не мати ані крихти поваги до себе й жертвувати вищим заради нікчемнішого — і все одно бути патріотом. Вони люблять землю, що стане їм могилою, але не відчувають співчуття до духу, який вдихає життя у їхній прах. Патріотизм — це муха в них у голові. Яка була користь від Експедиції з дослідження південних морів, з усією її помпою й пишнотою, як не опосередковано засвідчити, що в моральному світі існують цілі континенти й моря, не досліджені людиною, хоча кожна особа — це протока чи перешийок до них? Легше пропливти багато тисяч миль крізь холоднечу, бурі й землі людожерів на кораблі, що належить державі, в супроводі п'ятисот юних і зрілих помічників, ніж дослідити власне море, Атлантичний і Тихий океани свого окремішнього буття.
242
Уривок із «До мого шанованого друга, сера Ед. П. Найта» Вільяма Гебінґтона (1605–1664). Переклад Максима Стріхи.