Немає сенсу обпливати навколо світу, щоб крутити свиням хвости в Занзібарі. Як не вмієте нічого кращого, займайтеся бодай цим — а тимчасом, може, і знайдете якусь «Симзову діру»[244] й крізь неї нарешті проберетеся всередину. Англія і Франція, Іспанія й Португалія, Золотий Берег і Невільницький Берег — усі виходять до цього особистого моря; проте жоден човник там не віддалявся від берега так, щоб суша зникла за обрієм, хоча саме там, безперечно, ховається прямий шлях до Індії. Якщо хочеш вивчити всі мови й звичаї всіх народів, мандрувати далі, ніж всі мандрівники доти, призвичаїтися до всіх кліматів і змусити Сфінкса розбити голову об каміння, то дослухайся до поради стародавнього філософа[245] й пізнай самого себе. Для цього потрібні гострий зір і міцні нерви. На війну йдуть тільки переможені й дезертири — боягузи, які втікають від дійсності й записуються у військо. Негайно вирушай у найдальший західний шлях, який не уривається на берегах Місисипі чи Тихого океану й веде не до давнього Китаю чи Японії, а дотичною до цієї сфери лінією, і простуй ним влітку і взимку, день і ніч, нехай навіть сяде сонце, місяць, а з часом — і сама Земля.
Кажуть, Мірабо[246] вдався до грабунку на дорогах, аби «перевірити, скільки потрібно вчинити повстань, щоб стати у відкрите протистояння з найсвятішими суспільними законами». Він заявляв, що «солдатові, який б'ється у лавах, відваги потрібно не більше, ніж устілці», а «честь і віра ніколи не спиняли людину, якщо вона дійшла зваженого й непохитного рішення». З точки зору нашого світу це позиція мужня, але водночас безцільна, ба навіть розпачлива. Людина розважливіша й так часто опиняється «у відкритому протистоянні» з тим, що вважають «найсвятішими суспільними законами», водночас дотримуючись законів іще святіших, тож випробовує цю тезу, не завдаючи собі зайвого клопоту. Не належить людині обстоювати таку позицію стосовно суспільства, натомість належить дотримуватися позицій, у яких опиняєшся, коли коришся законам свого буття. Ті не протистоять справедливому уряду — якщо, звісно, такий знайдеш.
На те, щоб полишити ліси, я мав не менш вагомі причини, ніж для того, щоб там оселитися. Почасти мені здавалося, що мушу прожити ще кілька життів і не можна віддавати більше часу тому життю. Вражає, як легко й бездумно ми обираємо шлях і прокладаємо для себе ж звичні колії. Не минуло й тижня, як я протоптав стежку від дверей до берега ставка; відтоді, як я ходив там щоднини, минуло п'ять чи шість років, а її й досі видно. Правду кажучи, я боюся, що інші могли прикипіти до моєї стежки й тим допомогти їй заціліти. Поверхня землі м'яка й легко вгинається під ногами; так само й шляхи, якими мандрує наш розум. Які ж, імовірно, протоптані й курні шляхи цього світу, які глибокі колії проклали традиція й покора звичаям! Не в каюті я хотів мандрувати, а біля щогли, на палубі світу, де сплять моряки й краще видно місячне сяйво поміж гір. Я ще не хочу спускатися з палуби.
Цей дослід навчив мене принаймні одного: якщо впевнено простувати до своєї мрії й намагатися жити саме тим життям, яке собі уявляв, здобуваєш успіх, якого за звичайних обставин не очікуєш. Дещо полишаєш позаду, перетинаючи незриму межу; у тобі й навколо починають утверджуватися нові, універсальні й ласкаві закони; а можливо, це старі закони розширюються — і тепер їх можна тлумачити на свою користь, вільнодумно, тож ти живеш у згоді з вищим ладом буття. Що більше спрощуєш своє життя, то простішими видаються й закони всесвіту: і самотність більше не самотність, і бідність не бідність, і слабкість не слабкість. Навіть як будуєш замки в повітрі, роботу не конче буде втрачено, бо де ж замкам іще стояти. А◦тепер заклади під них фундамент.
243
Із «Малих віршів» римського поета Клавдіана (бл. 370 — бл. 404). Торо у своєму перекладі заміняє іберійців австралійцями.
244
Джон Симз (1779–1829) — прихильник теорії, що земна куля всередині порожниста. Пропонував організувати експедицію вглиб землі.
245
«Пізнай себе» — одна з дельфійських максим, афоризмів від оракула Аполона. Була вирізана в храмі Аполона в Дель-ах. Її приписували багатьом філософам, зокрема Гераклітові (бл. 535 — бл. 475 р. до н. е.), Сократові (бл. 470 — бл. 399 р. до н. е.) і Пітагорові (бл. 570 — бл. 495 р. до н. е.).
246
Оноре Ґабріель Рикеті, граф де Мірабо (1749–1791) — французький революціонер і державний діяч.