Гадаю, ми могли◦би бути значно довірливіші, ніж зараз. Ми могли◦би перейматися за себе бодай настільки менше, наскільки чесно переймаємося за інших. Природа достосована до наших слабкостей так само добре, як до наших вмінь. Дехто постійно страждає від тривоги й напруги, як від невиліковної хвороби. Ми схильні переоцінювати важливість роботи, що її виконуємо самі, а скільки-бо ми не робимо! А◦що, якби ми раптом захворіли й злягли? Ото ми пильні! Намагаємося по змозі нічого не брати на віру й цілий день пильнуємо, а ввечері неохоче молимося на сон грядущий і віддаємося на ласку незнаного. Ми живемо так напружено й щиро, що, підносячи свій спосіб життя на п'єдестал, зрікаємося можливості змін. Це єдиноможливий спосіб, кажемо ми; та насправді способів стільки ж, скільки радіусів, що розходяться зі спільного центра. Будь-яка зміна дивовижна, і дива стаються щомиті. Конфуцій казав: «Істинне знання полягає в тім, аби знати, що ми знаємо те, що знаємо, і не знаємо того, чого не знаємо». Коли хоч одній людині вдасться перетворити на факт розуміння те, що доти існувало тільки як факт уяви, то, передбачаю я, з часом і всі люди вибудовуватимуть своє життя на таких підвалинах.
Погляньмо, що найчастіше породжує тривогу і клопоти, про які я пишу, і щодо чого нам справді слід тривожитися чи бодай клопотатися. Незайве було б пожити примітивним життям першопрохідців, нехай навіть посеред цивілізації, бодай аби зрозуміти, що справді потрібно для виживання і як це можна забезпечити; чи навіть проглянути старі гросбухи купців і побачити, що найчастіше купували в їхніх крамницях і що вони постачали, себто який товар найнеобхідніший. Урешті, покращення життя з плином часу мало позначилося на засадничих законах людського буття, так само як кістяки наші, ймовірно, не відрізняються від кістяків наших предків.
Говорячи про «необхідне для життя», я маю на увазі все те, що здобувається власними зусиллями й чи то одразу, чи то внаслідок тривалого використання стає настільки важливим для життя, що потім уже майже ніхто — навіть через своє дикунство, скруту чи певну філософію — не намагається без цього обійтись. Для багатьох істот є лиш одна нагальна потреба: Їжа. Бізону з прерій потрібно лише кілька дюймів поживної трави, питна вода та ще, може, Прихисток лісу чи тінистих гір. Жоден дикий звір не потребує нічого, опріч Їжі та Прихистку. Нагальні потреби людини в цім кліматі можна майже без залишку розподілити на кілька категорій: Їжа, Прихисток, Одяг і Пальне; не забезпечивши цих потреб, ми неспроможні вільно та плідно розглядати справжні проблеми буття. Людина винайшла не лише будинки, а й одяг і приготування їжі. Можливо, вогонь людство приручило випадково, але тривале застосування цієї стихії, що спершу, безперечно, вважалося розкішшю, породило потребу сидіти при багатті. Як бачимо, навіть кішки з собаками набувають такої другої натури. Належний Прихисток і Одяг допомагають нам зберігати внутрішнє тепло, але чи ж не можна сказати, що, задовольняючи цю потребу надміру й забезпечуючи за допомогою Пального зовнішню температуру, вищу за внутрішню, ми починаємо готувати себе живцем? Натураліст Дарвін писав про аборигенів Вогняної Землі, що доки його тепло вдягнені побратими мерзли навіть біля багаття, ці голі дикуни, які сиділи далі, на його превеликий подив, «пашіли й пітніли від такого пряження». Так само, кажуть, і нові голандці походжають голісінькі без жодної шкоди для себе, доки вдягнені європейці ловлять дрижаки. Чи можна поєднати витривалість дикунів з інтелектуальним розвитком цивілізованої людини? Лібіх[84] пише, що людське тіло — це грубка, а їжа — пальне, яке підтримує внутрішнє згорання в легенях. За холодної погоди ми їмо більше, за спекотної — менше. Тваринне тепло — наслідок повільного згорання, а коли згорання пришвидшується, настають хвороби й смерть; так само й нестача пального чи протяг можуть згасити вогонь. Звичайно, життєвий жар не можна ототожнювати з вогнем, але аналогія повчальна. Отже, можна дійти висновку, що вираз «тваринне життя» — це майже синонім виразу «тваринне тепло»; Їжу можна розглядати як Пальне, що підтримує в нас вогонь, Пальне слугує для приготування Їжі та збереження тепла наших тіл додаванням жару ззовні, а Прихисток і Одяг слугують лише для того, щоб зберегти вироблене чи ввібране в інший спосіб тепло.
84
Юстус фон Лібіх (1803–1873) — німецький хімік, який встановив, що тепло в тілі породжене згоранням їжі.