Отже, нагальна потреба наших тіл полягає в тому, щоб зберігати тепло чи життєвий жар. Яких зусиль ми тільки не докладаємо, щоб забезпечити себе не лише Їжею, Одягом і Прихистком, а й ліжком, цим нічним вбранням! Ми обкрадаємо гнізда і грудки птахів, аби виготовити собі прихисток у прихистку, як кріт, що вимощує ложе з трави та листя вглибині нір! Бідняки скаржаться, що світ холодний; і саме холодом, і то не лише фізичним, а й соціальним, ми пояснюємо значну частину наших бід. Літо в певному кліматі уможливлює таке собі райське життя. Пальне там потрібне лише для того, щоб готувати Їжу; сонце заміняє вогонь і готує певні фрукти своїми променями; Їжа в такому разі зазвичай розмаїтіша й легкодоступніша, а Одяг і Прихисток почасти чи геть непотрібні. Мій досвід засвідчує, що в наші дні в цій країні певні інструменти (ніж, сокира, лопата, возик і таке інше, а для студентів ще світло лампи, папір і доступ до кількох книжок) майже вичерпують перелік найнеобхіднішого, і все це можна добути малим коштом. Але дехто немудрий рушає на край світу, до варварських і нездорових земель, і віддає десять чи й двадцять років життя торгівлі, щоб жити, тобто підтримувати затишний рівень тепла, і врешті померти у Новій Англії. Багатії не підтримують затишного рівня тепла, а пряжаться в неприродній спеці; як я натякав вище, вони готують себе живцем — звичайно, à la mode.
Не лише більшість розкошів, а й значна частина так званих вигод не просто не є необхідністю, а й перешкоджає розвитку людства. Що ж до розкошів і вигод, то наймудріші здавна живуть простіше й ощадніше, ніж біднота. Не було нікого злиденнішого на зовнішні статки й багатшого на внутрішні за китайських, індуїстських, перських і грецьких філософів древності. Про них відомо небагато. Дивовижно, що знаємо бодай це. Те саме можна сказати про сучасніших реформаторів і благодійників людської породи. Лише, так◦би мовити, добровільно обрана бідність уможливлює безстороннє й мудре споглядання людського життя. Життя в розкоші породжує тільки розкіш, і байдуже, чим займається той, хто так живе: рільництвом, торгівлею, літературою чи мистецтвом. У наші дні існують професори філософії, а справжніх філософів немає. Жити з неї похвально, бо колись похвально було жити нею. Бути філософом — це не просто думати мудрі думки чи навіть засновувати школи, а й любити мудрість і жити відповідно до її приписів: життям простим, незалежним, щедрим і заснованим на довірі. Відповідати на життєві запитання не лише теоретично, а й практично. Найчастіше ж так звані видатні вчені й мислителі здобувають успіх придворного, а не правителя чи мужа. Вони підлаштовуються під загальноприйняті правила й живуть майже так само, як жили їхні прабатьки, не намагаючись започаткувати вищу людську породу. Чому людство тяжіє до звиродніння? Чому роди вимирають? У чому полягає принада розкошів, які ослаблюють і знищують цілі народи? Чи ми певні, що в нашому житті таких розкошів немає? Філософ випереджає свою добу навіть у зовнішніх формах життя. Він живиться, вдягається, гріється й шукає прихистку не так, як його сучасники. Як можна бути філософом, а своє життєве тепло зберігати не краще, ніж решта людей?
Зігрівшись у кілька способів, описаних вище, чого людина хоче далі? Напевно ж, не додаткового тепла, здобутого в той◦же спосіб: більше поживної їжі, більшого й розкішнішого дому, кращого й розмаїтішого одягу, більше незгасних вогнів, які підтримують вищу температуру, і таке інше. Здобувши необхідне для життя, можна ганятися за зайвиною, а можна відпочити від низької праці й зважитися на пригоди. Земля мовби створена для насіння, яке пускає корінці вниз, аби потім упевнено вигнатися вгору. Чи ж не для того людина так міцно пускає коріння, щоб піднятися на таку ж висоту в небеса? Адже шляхетні рослини, у яких плоди достигають високо над землею, у повітрі та світлі, цінують більше, ніж скромніші їстівні рослини; другі доглядають лише доти, доки виросте бульба, і навіть у дворічних рослин часто зрізають верхівку, так що більшість не бачила їхнього квіту.
Я не збираюся нав'язувати свої правила сильним і відважним натурам, які навіть у пеклі чи в раю подбають про себе самі й, можливо, будуватимуть із більшим розмахом і витрачатимуть щедріше, ніж навіть найбагатші багатії, анітрохи не бідніючи й не бачачи в тім нічого дивного, — якщо, звісно, такі люди існують насправді, а не тільки в уяві загалу. Нічого не вказуватиму й тим, хто знаходить утіху та натхнення в нинішнім стані речей і подивляє його з чулістю і захватом закоханого; певною мірою я й себе зараховую до їхнього числа. Не звертаюся я й до тих, хто знайшов собі добре заняття, хай у якій царині (кожен-бо сам вирішує, добре в нього заняття чи ні). Я звертаюся передовсім до огрому незадоволених, які знічев'я скаржаться на важку долю чи важкі часи, а могли б їх покращити. Найгучніше й найгіркіше скаржаться ті, хто каже, що виконує свій обов'язок. Спадає також на думку позірно багатий, але насправді найзлиденніший клас, що надбав собі мотлоху й не знає, ані що з ним робити, ані як його позбутися, самостійно викувавши собі золоті та срібні пута.