Той, хто після довгої перерви знайшов нарешті роботу, не потребує для неї нового вбрання — згодиться і старе, яке не знати скільки часу припадало пилом на горищі. Старі черевики слугуватимуть героєві довше, ніж слугували його слузі, якщо у героя взагалі є слуга, а босі ноги давніші за черевики, тож і так можна перебути. Лише тим, хто ходить на бали й законодавчі зібрання, потрібні нові каптани, що їх власник змінює так само часто, як свої погляди. Якщо я можу поклонятися Богові у своїй куртці та штанах, капелюху й черевиках, то для решти вони й поготів згодяться, правда ж? Хто з нас доношує старий одяг до кінця, так що стара куртка розлазиться на нитки й навіть віддати її жебракові не вважалося б доброчинністю, адже той, можливо, передав◦би її ще злиденнішому горопасі (чи, можливо, заможнішому, якщо той може обійтися меншим)? Кажу вам: остерігайтеся справ, які потребують нового одягу, а не нового носія одягу. Якщо ви не стали новою людиною, то чи підійде вам новий одяг? Якщо перед вами постає нове завдання, спробуйте виконати його в старому одязі. Люди потребують не знарядь праці, а просто щось зробити, чи то пак кимось стати. Можливо, взагалі не варто купувати нового одягу, хай◦би як обшарпався й забруднився старий, доки наші вчинки, задуми й мандри не перетворять нас на нових людей у старім вбранні, коли чіплятися за старе — це як тримати молоде вино у старих міхах. Сезон зміни пір'я мусить ставати для нас потрясінням, як для птахів. Гагари усамітнюються, щоб вилиняти, на далеких ставках, змія на самотині скидає стару шкіру, а гусінь внаслідок внутрішніх змін і зростання — свою оболонку. Одяг — це лише наша зовнішня тлінна шкірка. Той, хто гадає інакше, виходить у море під чужим стягом, і врешті як не власна думка, то людський осуд виведуть його на чисту воду.
Ми вдягаємо вбрання за вбранням, наче ми тїї дерева, які розвиваються, нарощуючи шари кори. Вбрання, в якому виходимо в люди, часто благеньке й химерне, — це наш епідерміс і фальшива шкіра, не зумовлена самим життям; її можна скинути будь-якої миті без фатальних ушкоджень; одяг на щодень — це клітинна шкаралупа чи кора; ну а наші сорочки — це флоема чи справжня кора, якої не вдасться зняти, не окільцювавши й не знищивши людини. На моє переконання, всі раси бодай у певний сезон носять якийсь відповідник сорочки. Слід вдягатися просто, щоб можна було торкнутися себе у темряві, а жити ощадно і в стані готовності, щоб, якщо ворог візьме місто, вийти, як стародавній філософ, за браму з порожніми руками[90] — й нічим не перейматися. Одне цупке вбрання у більшості випадків варте трьох тонких, а одяг такий дешевий, що доступний будь-якому покупцю: цупке пальто можна придбати за п'ять доларів, а слугуватиме воно стільки ж років. Цупкі штани — за два долари, чоботи з коров'ячої шкіри — за півтора долара пару, літній капелюх — за чверть долара, зимову шапку — за шістдесят два з половиною центи. Ще кращий одяг можна виготовити вдома за собівартістю. Невже бідняк, вбраний у самостійно зароблений одяг, не зустріне мудреця, який висловить йому пошану?
90
Біас Приєнський (VI ст. до н. е.), один із семи давньогрецьких мудреців, яких перелічує у діалозі «Протагор» Платон. Коли перси підкорили його рідне місто, він вийшов із нього без майна: «Все своє ношу із собою».