Мексиканці практикували таке саме очищення кожні п'ятдесят два роки, бо вірили, що надходить кінець світу.
Я ніколи не чув про правдивіше таїнство, тобто, за нашими словниками, «зовнішній і видимий прояв внутрішньої духовної благодаті». Не маю жодних сумнівів, що цей звичай богонатхненний, хоча індіанці й не лишили біблійного запису одкровення.
Понад п'ять років я живився трудом своїх рук і встановив, що можу задовольнити всі свої життєві потреби, працюючи близько шести тижнів на рік. Натомість цілу зиму і значну частину літа я міг присвятити штудіям. Я пробував учителювати й торочити щось студентам, але виявив, що мої витрати пропорційні, чи то пак непропорційні до моїх прибутків, адже я мусив одягатися й готуватися, думати й вірити, як належить, та ще й гаяв час. А◦що вчителював я не за покликанням чи задля добра побратимів, а виключно заради заробку, цей задум зазнав невдачі. Я спробував свої сили і в торгівлі, але зрозумів, що на те, аби стати на ноги, знадобиться десять років, а тимчасом душа моя, імовірно, полине до диявола. А◦ще мене лякало, що я справді зможу добре вести торгівлю. Під час ранніх спроб вирахувати, чим я можу заробляти собі на життя, сумна звичка підлаштовуватися під побажання друзів ще тяжіла наді мною, обмежуючи винахідливість, тож я серйозно й часто розглядав можливість збирати чорницю; ця робота мені точно до снаги, а скромних прибутків вистачить, адже задовольнятися малим — одне з найважливіших моїх умінь. Я здуру вважав, що ця робота не потребує значних вкладень і не відволікатиме від думок. Знайомі без вагань опановували торгівлю чи інші ремесла, а мені це заняття видавалося цілком подібним на їхні: блукатиму ціле літо пагорбами, збиратиму ягоди, які траплятимуться на моєму шляху, а потім легковажно їх позбуватимуся — і так випасатиму череду Адмета[122]. Іще мріялося, що я зможу продавати селянам і навіть містянам, які люблять нагадування про ліс, дикі трави й вічнозелене клечання просто з возика. Але з часом я виявив, що торгівля паплюжить усе, чого торкається, і хоч◦би ти посланнями небес торгував, це прокляття затаврувало б навіть їх.
Я мав певні вподобання й понад усе цінував свободу і відчуття звершення — нехай навіть для того довелось◦би пройти важкі випробування, — а тому не хотів усе життя заробляти на розкішні килими, добрі меблі, тонке начиння чи дім в античному або готичному стилі. Най цим займається той, хто вміє добувати такі речі, не кладучи на те всього життя, і вміє ними користуватися. Є такі «підприємливці», які буцімто люблять працю заради самої праці, а можливо, бо вона не дає їм впасти у ще страшніші гріхи; їм мені сказати нічого. Тим, хто не знає, що робив◦би, якби раптом отримав більше вільного часу, я порадив◦би працювати вдвічі тяжче, доки не зуміють викупити себе з неволі й не здобудуть вольної. Що ж до себе самого, то я виявив, що найбільшу незалежність дарує поденна робота, особливо враховуючи, що аби прогодувати себе рік, потрібно пропрацювати лише тридцять-сорок днів. День робітника закінчується, коли сідає сонце, і решту часу він може присвятити заняттям, які його цікавлять, незалежним від роботи, а його працедавець не відає спочинку від рахунків від початку року й аж до кінця.
Коротко кажучи, віра й досвід підказують: якби ми жили скромно й мудро, тримали б душу в тілі принагідними заняттями, а не тяжкою працею — врешті, перетворилися ж серйозні заняття простіших народів на забаву для окультуреніших. Людина не конче мусить заробляти собі на життя в поті чола — хіба що хтось пітніє легше, ніж я.
Один мій юний знайомий, який отримав у спадок скількись там акрів, сказав, що хотів◦би жити, як я, якби мав до того засоби. Я не хотів◦би, щоб хтось наслідував мій триб життя: по-перше, немає знаття, чи не знайду я іншого способу, перш ніж наслідувач досконало вивчить старий, а по-друге, я хочу, щоб у світі було якомога більше різних людей — і най кожен сумлінно шукає та прокладає власний шлях замість наслідувати батьківський, материнський чи сусідський. Най молодь будує, садить чи ходить під вітрилом, аби їй тільки не заважали робити те, до чого лежить душа. Моряки й раби-втікачі визначають шлях за вказівною Полярною зорею, і так само ми всі черпаємо мудрість із єдиної математичної точки — і того на життя вистачить. Навіть як ми не прибудемо в порт у домовлений час, ми не зіб’ємося з правдивого курсу.
Поза сумнівами, у цьому випадку те, що правдиве для одного, правдиве й для тисячі, адже кілька покоїв можна накрити одним дахом, підмостити одним льохом і розділити однією стіною, а великий дім не є пропорційно дорожчим за малий. Але я надаю перевагу життю на самоті. Ба більше, зазвичай збудувати дім самому дешевше, ніж переконати іншого в перевагах спільної стіни. Навіть як стіна у вас спільна, вона через економію зазвичай виходить благенька, а сусід може виявитися кепським господарем і не підтримувати ладу на своїй половині. У більшості випадків співпраця вкрай часткова й поверхова, а істинна співпраця — це така рідкість, що годі й шукати: гармонія нечутна людському вуху. Той, хто вірить, із довірою співпрацюватиме з іншим, а коли віри нема, то житиме, як решта світу, хай◦би до кого доєднався. Адже співпрацювати (у найвищому значенні цього слова і в найнижчому) — це спільно заробляти на життя. Я чув, що нещодавно два юнаки разом вирушили в мандри. Один без копійки за душею, тож зароблятиме дорогою, напинаючи вітрила кораблів і водячи плуг, а другий з векселем у кишені. Недовго вони пробудуть супутниками, недовго співпрацюватимуть, адже один не працюватиме взагалі. По першій◦же цікавій загрозі у пригодах їхні шляхи розійдуться. Та насамперед, як я вже натякав, той, хто мандрує самотиною, може вирушити вже сьогодні, а той, хто мандрує з іншим, мусить дочекатися, доки підготується супутник, і хтозна, скільки протриває очікування.
122
За давньогрецькою міфологією, Зевс покарав бога мистецтв Аполона за вбивство циклопів, наказавши дев'ять років випасати череду царя Адмета.