«Але ж ці розумування вкрай егоїстичні», — казали деякі мешканці мого містечка. Визнаю: досі я здебільшого відмовляв собі у приємності зайнятися доброчинністю. Почуття обов'язку штовхало мене на певні жертви; зокрема, довелося відмовитися й від цієї втіхи. Дехто поклав усеньке своє красномовство на те, щоб переконати мене заопікуватися якоюсь бідною родиною в містечку; і якби мені нічого було робити — диявол-бо знаходить заняття тим, хто лінькує, — я справді спробував◦би присвятити себе цій справі. Утім, коли я вирішив зробити собі таку приємність і заробити в небес облігацій, забезпечивши певним незаможним особам такі ж гаразди, якими володію сам, і навіть запропонував це їм, всі до одного без вагань сказали, що воліють бідність. Мої співгромадяни й співгромадянки так дбають про добробут інших містян, що, напевно, бодай одній особі можна займатися іншими, менш гуманістичними справами. На доброчинність, як і на будь-яке інше заняття, також потрібен талант. Що ж до добродійства, то це — одна з тих професій, де ніколи не буває вакансій. Ба більше, хай◦би як дивно це звучало, спробувавши себе в цій царині, я встановив, що вона не пасує моїй натурі. Мабуть, не варто мені свідомо й рішуче відмовлятися від свого покликання, аби чинити саме те добро, якого вимагає суспільство, адже, мовляв, тільки це й порятує світ; на мою ж думку, світ тримається на подібній до моєї, але нескінченно більшій затятості в інших царинах. Але не мені стояти між людиною та її покликанням. Тому, хто чинить добро від щирого серця, вкладаючи душу й саме життя, скажу: «Стій на своєму, навіть якщо світ називає твоє добро злом (імовірно, так і буде)».
Я далекий від того, щоб вважати свій приклад винятковим; безперечно, чимало моїх читачів наводять схожі виправдання. Без вагань скажу, що я прекрасний найманий працівник до будь-якої роботи (і байдуже, чи погодяться зі мною сусіди), але най роботодавець вирішує, що мені робити. Якщо я й роблю щось добре у традиційному значенні цього слова, то воно лежить на узбіччі мого життєвого шляху і здебільшого діється ненавмисне. Кажуть так: хай◦би ким ти був, хай◦би де ти був, негайно чини добро з милосердя, не намагаючись примножити своїх статків. Якби я взявся проповідувати, сказав◦би радше так: поклади собі стати добрим. Чи ж мусило Сонце зупинитися на досягнутому, розгорівшись до яскравості Місяця чи зірки шостої величини[123], — блукати, як Робін Паливода[124], зазирати у вікна котеджів, під'юджувати сновид, псувати м'ясо й оприявнювати тьму, — замість того, щоб невпинно примножувати своє дружнє тепло й щедрість, доки не стане таким яскравим, що жоден смертний не зможе поглянути йому в лице, весь цей час і далі обертаючись навколо світу по своїй орбіті та примножуючи блага на землі, чи то пак, як виявила правдивіша філософія, даючи світові обертатися навколо себе, аби його блага примножувалися? Бажаючи довести своє божественне походження власною щедрістю, Фаетон позичив на день колісницю Сонця, але збочив з уторованого шляху і попалив будинки на нижніх вуличках небес, спопелив земну поверхню, висушив усі ручаї й перетворив великий клапоть землі на пустелю Сахара. Урешті Юпітер сторчголов пожбурив його на землю ударом блискавки, а Сонце, оплакуючи його смерть, не світило аж рік.
123
За класифікацією давньогрецького астронома Гіпарха (бл. 170 — бл. 120 до н. е.), який запровадив географічну широту й довготу і створив каталог зірок із координатами, світила поділяються на шість категорій за яскравістю. Зірки шостої категорії, найслабші, ледве можна розгледіти неозброєним оком.
124
Пак, або Робін Паливода — персонаж п'єси Вільяма Шекспіра «Сон літньої ночі» (1594–1596), запозичений із фольклору.