Отже, відмінність від академічної філософії, зокрема від представників континентального трансценденталізму, мала місце. Але між останніми та їхніми американськими послідовниками загалом і Торо зокрема не пролягала прірва. Наприклад, один із перших американських трансценденталістів о. Фредерик Генрі Гедж, який у 1836-му, власне, й заснував у Масачусетсі відповідний клуб, у юності навчався в Німеччині й повернувся звідти з добрим знанням трансцендентальної філософії Канта. Розгорнуте обґрунтування історико-філософської значущості американського трансценденталізму, зокрема філософії Торо й Емерсона, можна знайти у вже згадуваного Стенлі Кейвела. Цей славетний гарвардський професор побачив у назві «трансценденталісти» не відлуння іронії критиків або неприйняття «вульгарно-буржуазного, утилітарно-практичного підходу до дійсності», а відверте визнання Емерсоном та його однодумцями свого глибокого ідейного зв'язку з філософією Канта та його вченням про те, що «людина живе у двох світах, в одному з яких вона вільна, а в другому підпорядкована закономірності; і що ідея розуму є ідеєю, до якої слід прагнути»[25]. Не поверховим, а фаховим та плідним вважає Кейвел і зв'язок між філософськими поглядами Канта й Торо. На його думку, останній цілком коректно сприйняв Кантову ідею про те, що для пізнання об'єкта потрібні трансцендентальні (апріорні) передумови, однак переосмислив її творчо, вирішивши, що ці апріорні передумови пізнаються не апріорно, а експериментальним шляхом, або ж, як сказав◦би Геґель, історично. Розвиваючи цю думку, Кейвел стверджує, що «Волден» можна розглядати як відповідь на виклик філософського скептицизму, причому не тільки у теоретико-пізнавальній площині. Йдеться про «відновлення об'єкта у тій формі, в якій ця проблема залишилась від Канта й була підхоплена німецькими ідеалістами та поетами-романтиками, а саме — як відновлення речі в собі й особливо стосунків між суб'єктом пізнання та його об'єктом»[26].
Кейвел визнає, що Торо творив у «дофілософський період», коли в американській культурі «філософія та література й теологія (а також політика й економіка) ще не були відокремлені одна від одної». Однак, на відміну від згаданих радянських авторів, Кейвел бачить у цьому істотну перевагу. Як відомо, професіоналізація американської філософії відбулася через різке протиставлення аналітичної традиції, зорієнтованої на строгу науковість, континентальній думці, значно ближчій до літератури зокрема й мистецтва загалом. Бувши плодом часів, коли цього протиставлення ще не існувало, філософування Торо (так само, як і Емерсона) дозволяє говорити про фундаментальну єдність світової філософської думки[27]. Згідно з Кейвелом, у тому, якої форми набуває філософія в рамках американського трансценденталізму XIX століття, можна побачити передчуття властивого аналітичній традиції XX століття[28] визнання ролі розмовної мови (ordinary language) у філософуванні[29]. Разом з тим єдність філософії з літературою, абсолютно непохитна для Торо й Емерсона, згодом стане візитівкою такої ключової фігури континентальної традиції, як Мартин Гайдеґер. У цьому світлі особливого значення набуває, на думку Кейвела, і той факт, що Гайдеґер захоплювався іншим «філософом-літератором» — Ніцше, а останній — Емерсоном[30].
25
Cavell S. The Senses of Walden: An Expanded Edition / S. Cavell. — Chicago: University of Chicago Press, 1992. — P. 94.
29
До цих міркувань Стенді Кейвела можна додати, що доволі по-вітґенштайнівськи звучать і висловлювання Торо про те, що сильний шум, балакливість, гомінливість є ознаками темних часів, тоді як справжнім рупором істини є мовчання (Thoreau Н. D. Journal І: 1837–1846 / Н. D. Thoreau // The writings of Henry David Thoreau. Manuscript ed. — V. 7. — Boston: Houghton Mifflin, 1906. — P. 67–68). За його словами, «мовчання є спілкуванням свідомої душі із самою собою. Коли душа сягає усвідомлення своєї нескінченності, западає мовчання» (там само. — Р. 64). У «Волдені» схожу думку передано так: «Для філософа всі
30
Cavell S. This New Yet Unapproachable America: Lectures after Emerson after Wittgenstein. Frederick Ives Carpenter Lectures; 1987 / S. Cavell. — Albuquerque, N.M.: Living Batch Press, 1989. — P. 79–80.