Нащо жити в такому поспіху й гайнувати життя? Не встигнувши зголодніти, ми кричимо, що помираємо від голоду. Кажуть, що дорога ложка до обіду, тож люди добувають сотню ложок сьогодні, щоб один раз пообідати завтра. Що ж до роботи, то важливих справ ми не маємо. Маємо танець святого Віта й невпинно сіпаємо головою. Якщо кілька разів смикнути за мотузку дзвона у нашій парафіяльній церкві, як на пожежу, то, попри всі справи й заняття, що ще зранку слугували відмовкою, на жодній фермі в околицях Конкорда не знайдеться ні чоловіка такого, ні юнака, ні, хочу сказати, жінки, які не покидали б усього й не кинулися на звук — і то не рятувати майно, а, правду кажучи, подивитися, як горить, коли вже судилося йому згоріти, і най люди знають, що це не ми його підпалили; чи, якщо йому судилося бути загашеним, то подивитися на це, а може, й допомогти; так само витріщалися б, навіть якби горіла сама церква. Варто чоловікові закуняти по обіді на пів годинки, як, прокинувшись по тому, він одразу питає: «Які новини?» — мовби решта людства тільки й чекала, коли він засне. Дехто наказує будити себе що пів години, а потім, аби за це заплатити, розказує, що йому снилося. Після нічного сну новини такі ж незамінні, як сніданок. «Благаю, розкажіть, чи сталося бодай щось нове бодай із кимось бодай десь на земній кулі», — і ось він уже читає за кавою й булочками, що над річкою Вашита комусь цього ранку видушили очі, а сам навіть не здогадується, що й собі живе у темній непізнаваній мамонтовій печері всесвіту, і очі його геть слабкі.
Що ж до мене, то я легко прожив◦би без пошти. На мою думку, вона доставляє вкрай мало справді важливих звісток. Якщо подумати, за ціле своє життя я отримав не більше кількох листів, що були варті ціни марки (я написав це кілька років тому). Листи за пенні — це коли ти серйозно платиш людині копієчку за думки, що зазвичай пропонують жартома. Я й поготів певен, що в житті не вичитав жодних важливих новин із газет. Якщо ми вже раз прочитали, що одного чоловіка пограбували, замучили чи вбили, що згорів один дім, що один корабель зазнав кораблетрощі, один пароплав вибухнув, одну корову переїхав потяг на Західній залізниці, одного скаженого пса застрелили, один рій сарани бачили посеред зими, то про других нам читати не треба. Одного цілком досить. Якщо ти знайомий із загальним принципом, то яке тобі діло до незчисленних його окремих випадків і проявів? Для філософа всі так звані новини — це плітки, а ті, хто їх укладає й читає, — це старі баби за чаєм. Але ж чимало людей спраглі пліток. Я чув, що коли вчора завезли листи й газети, всі кинулися на пошту довідатися закордонні новини — і то новини, які, на моє глибоке переконання, розумний чоловік міг◦би передбачити за дванадцять місяців чи й дванадцять років, — і під тиском натовпу у приміщенні аж вилетіло кілька шибок. Що ж до, скажімо, Іспанії, то якщо ти вмієш змішати у правильних пропорціях Дона Карлоса, Інфанту, Дона Педро, Севілью і Гранаду — можливо, відколи я востаннє читав газету, імена трохи змінилися, — приправляючи коридою, коли забракне інших розваг, то твоя оповідь буде вірна духу й не менш показова щодо ладу й безладу в Іспанії, ніж найзваженіші й найпромовистіші повідомлення, які виходять під відповідним заголовком у газетах; що ж до Англії, то останні важливі новини з тих країв надійшли ще під час революції 1649 року; а знаючи середню урожайність за рік, більше цим можна не цікавитися, якщо, звісно, інтерес не має суто меркантильного характеру. Наскільки може судити той, хто зрідка зазирає в газети, у закордонних краях нічого нового не трапляється, і революції у Франції тут не виняток.