Ми пишаємося, що живемо в XIX столітті, а поступ у нашій країні швидший, ніж будь-де. Але зважте, як мало це містечко робить для культури. Я не хочу ані лестити землякам, ані щоб вони лестили мені, бо від того жоден з нас не матиме зиску. Нас треба під'юджувати й підхльостувати, як волів, щоб ми перейшли на швидкий крок. У нас, як порівняти, непогана система початкового шкільництва, але лише для найменших; як не враховувати замореного лекторію-ліцею взимку, а останнім часом миршавої бібліотечки від штату, то не маємо шкіл для самих себе. На харчування й лікування тіла витрачаємо більше, ніж на поживу для розуму. Час заснувати школи не лише для початківців і не кидати освіти, коли сягаємо зрілості. Час нашим селам перетворитися на університети, а якщо вже старійшини такі заможні, що мають вільний час, то най стають професорами й здобувають широку освіту до кінця своїх днів. Не тільки світу, що в Оксфорді та Парижі. Невже студенти не можуть навчатися тут і здобувати широку освіту під небесами Конкорда? Чи ж не можемо й ми найняти якогось Абеляра, щоб нас навчав? На лихо, худоба й робота у крамничці відривають нас від школи, і ми ганебно занедбуємо освіту. У цій країні село мусить узяти на себе роль європейської шляхти й стати патроном мистецтв. Статків йому вистачить, бракує тільки щедрості й освіти. Фермери та купці тринькають купу грошей на те, що цінують самі, але запропонуйте їм придбати те, що, як знають люди розумні, значно важливіше, — і селяни скажуть, що це Утопія. Дякувати долі чи політиці, містечко наше витратило сімнадцять тисяч доларів на побудову ратуші, але, ймовірно, навіть за сотню років не витратить стільки на живий розум — істинне м'ясо для цієї мушлі. Сезонний абонемент на зимові лекції в ліцеї — це найкращий спосіб інвестувати 125 доларів у нашім містечку. Коли ми вже живемо у XIX столітті, чому не використовуємо його можливостей? Чому наше життя мусить бути провінційним? Якщо ми читаємо газети, нумо пропускати бостонські плітки й читати найкращу газету у світі. Не треба смоктати куклу «політично нейтральних газет для цілої родини» чи гортати нашу новоанглійську «Оливкову гілку»[153]. Хай нам надсилають бюлетені всіх наукових товариств — подивимося, чого вони варті. Чому ми дозволяємо «Harper & Brothers»[154] чи «Redding & Co.»[155] підбирати читання для нас? Село мусить, як шляхтич із витонченим смаком, оточувати себе тим, що підживлює культуру, розум і освіту — мудрецями, книжками, картинами, скульптурами, музикою, філософськими інструментами[156] тощо; не мусить воно обмежуватися вчителем, священником, паламарем, парафіяльною бібліотечкою і трьома членами ратуші, бо колись, мовляв, нашим прабатькам-пілігримам цього вистачало, щоб пережити холодну зиму на цім понурім узбережжі. Колективний подвиг суголосний нашому духові, а що містечка наші у розквіті, то й можливостей у нас більше, ніж у шляхтича. Нова Англія може найняти всіх мудреців світу — хай приїздять і навчають нас, хай живуть по черзі в містян, і ми не будемо провінційними. Отакої непересічної школи ми прагнемо. Най замість шляхтичів у нас будуть шляхетні села. Краще обійтися без зайвого мосту через річку і робити дорогою гак, але натомість перекинути міст через темний потік невігластва, що нас оточує.
Звуки
Обмежуючись книжками, нехай навіть найдобірнішими, і читаючи лише писемними мовами, що й собі становлять провінційний діалект, ми ризикуємо забути мову, якою промовляють без зайвих метафор усі речі та явища — єдину повсюдну і загальнозрозумілу мову. Оприлюднюють нею багато, друкують мало. Промені, що сіються крізь віконниці, забудуться, щойно ми відчинимо вікно. Жоден метод чи дисципліна не замінить потреби постійно пильнувати. Що таке курс історії, філософії та поезії, нехай навіть найдобірнішої, найкраще товариство чи найпохвальніший обряд проти дисциплінованої навички завжди вдивлятися у все, що можна побачити? Ким ти будеш: читачем, простим школярем — чи провидцем? Прочитай, що тобі роковано, поглянь на те, що простягається перед тобою, і сміливо ступай у прийдешнє.
153
«Бостонська оливкова гілка, присвячена християнству, загальним правам, ґречній літературі, загальним відомостям, рільництву й мистецтву» — методистський тижневик, що виходив друком у Бостоні.
156
За часів Торо вважали, що дослідження природи може здійснюватися за допомогою трьох типів інструментів: математичних, оптичних та