Протягом першого літа я не читав книжок: я сапав боби. Ба більше, інколи я чинив іще краще. Бували миті, коли я не міг собі дозволити пожертвувати квітом теперішнього заради будь-якої роботи, байдуже, фізичної чи розумової. Люблю, коли в мого життя широкі береги. Інколи я після ранкової купелі просиджував цілий літній ранок, від світання до полудня, поринувши у мрії, серед сосен, ліщини й сумаху, і ніхто не порушував тиші й моєї самотності, а птахи співали чи безмовно пурхали хатою, доки сонце, що зазирало у західне вікно, чи стукіт воза на далекім путівці не нагадували мені про проминання часу. Тієї пори я ріс уночі, мов тая кукурудза, і то було значно корисніше за будь-яку працю. Той час не втрачений, а, навпаки, щедро накинутий поверх відміряних мені днів. Так я зрозумів, що мають на увазі орієнтали, коли пишуть про споглядання й відмову від трудів. Здебільшого я не зважав на проминання годин. День набирався сил, мовби прагнув освітити мої досягнення: щойно був ранок, аж ось уже вечір, а нічого вартісного я не досягнув. Замість співати, як тії пташки, я усміхався й мовчки радів своєму великому щастю. У горобця на ліщині свій щебет, але і пташка чує сміх чи тихе жебоніння з мого гнізда. Дні мої — то не дні тижня, тавровані іменами поганських богів[157], і не кришив я їх на години, і не тривожився через цокання годинника; я жив, мов індіанці пурі, про яких сказано, що «для вчорашнього дня, сьогоднішнього й завтрашнього мають вони лиш одне слово, а щоб розрізнити їх, вказують назад на позначення вчорашнього дня, вперед — завтрашнього, а вгору — нинішнього»[158]. Безсумнівно, мої краяни в місті назвали б це лінощами, але якби птахи та квіти судили мене за своїми законами, то не знайшли б мене легеньким[159]. Це правда, що людина мусить шукати собі заняття, але природний день дуже спокійний і не докоряє нам за неробство.
Мій триб життя мав бодай ту перевагу над способом життя тих, хто шукає собі розваг зовні, у товаристві чи театрі, що саме моє буття ставало мені розвагою й ніколи не припиняло дивувати. То була п'єса на багато яв без кінця. Якби ми завше впорядковували своє життя відповідно до найкращого знаного способу, то нудьга нам ніколи не дошкуляла б. Дослухайся до свого генія, і він щогодини відкриватиме тобі нові можливості. Хатня крутанина — приємний спосіб провести час. Коли підлога бруднилася, я прокидався вдосвіта й, виставивши всі меблі за двері на траву (постіль при цьому скручував у жмут), заливав хату водою, притрушував білим озерним піском, а тоді замітав; не встигали селяни розговітися після нічного посту, як ранкове сонце вже висушувало мій дім, і я знову міг у нього вселитися, тож прибирання майже не порушувало плину моєї медитації. Мене тішив вигляд мого скромного майна на траві, складеного на циганський манір, а триногий столик, з якого я не знімав книжок, пера і чорнил, стояв поміж сосен і ліщини. Умеблювання мовби й саме раділо, що опинилося просто неба, й не хотіло повертатися в дім. Інколи огортала спокуса напнути над ними шатро й жити надворі. Навіть найбанальніші предмети просто неба мають значно цікавіший вигляд, ніж у домі, тож варто час від часу підставляти їх сонцю і слухати, як над ними віє вільний вітер. На сусідній гілці сидить птаха, під столом росте анафаліс, який ще зветься в народі вічним життям, а ніжки йому обвиває ожина; навколо зеленіють шишки, каштани й суниці. Природні форми мовби перейшли в наші меблі, столи, стільці й постіль, адже колись оточували їх.
Дім мій стояв на схилі, на краю великого лісу, серед молодих сосон і ліщини, родів за шість від ставка, до якого з вершини вела вузька стежка. На моєму дворі росли суниці, ожина, анафаліс, звіробій, золотушник, дубки, карликова вишня, чорниця й земляний горіх. Під кінець травня карликова вишня (Cerasus pumila) оздоблювала стежку парасольками ніжних квіток на короткому стеблі, а восени клечала шлях важкими вінками вишень. Я скуштував їх з поваги до природи, але вони виявилися нестравними. Сумах (Rhus glabra) оточував дім і дерся на закладений мною фундамент, вирісши за перший рік футів на п'ять-шість. Його широке перисте тропічне листя тішить і дивує око. Великі бруньки, що раптом повитикалися пізньої весни з сухих, на вигляд мертвих патиків, мовби під дією чарів перетворилися на тонкі, ніжні зелені гілки діаметром десь у дюйм; вони так швидко росли, що їхні слабкі суглоби не витримували навантаження. Інколи, сидячи при вікні, я раптом чув, як падає молода галузка-віяло, хоча повітря ані шелесне — вони ламалися під власною вагою. А◦в серпні оксамитові ягоди, які, бувши квітами, щедро приманювали диких бджіл, поволі набували яскравих багряних барв і знову гнули і ламали своєю вагою ніжне гілля.
157
Торо натякає на етимологію назв днів тижня в англійській мові (середа, Wednesday — від Вотана, четвер, Thursday — від Тора тощо).