За аналогією, можна ствердити, що притаманний Торо локалізм був одночасно й глобалізмом. З одного боку, Торо був дуже сильно прив'язаний до невеличкого клаптика землі — як суто фізично і юридично, так і екзистенційно та метафізично. Він не тільки провів більшу частину життя або в самому Конкорді, або неподалік від нього, а й повсякчас оспівував рідну місцевість у своїх різноманітних творах[52]. Космополітичний Генрі Джеймс[53] навіть казав, що Торо «гірший від провінціала» — він «містечковий»[54]. Однак, з другого боку, у своїх локальних, ніби суто «краєзнавчих» описах Торо міг легко переноситися у найвіддаленіші часи й місця: у давню Грецію, на Британські острови або й на берег індійського Гангу. Річ у тім, що насправді, як влучно помітив Емерсон, для Торо «не існувало такої речі, як розмір. Ставок був маленьким океаном; Атлантика — великим Волденським ставком»[55]. У цій «домашній космографії», яку розвивав Торо, як і у «вченому незнанні» Ніколая Кузанського[56] абсолютний мінімум цілком природно міг стати абсолютним максимумом.
Що ж стосується відлюдництва, опису якого ніби тільки й присвячено «Волден», і тут насправді багато смислових шарів, єдність яких можна усвідомити лише через зіткнення протилежностей. У вже згадуваній книжці радянських часів стверджувалося, що в середині 1840-х, розпочинаючи свій «волденський експеримент», Торо прийшов «до утвердження ідеалу ескапізму, відходу від дійсності»[57]. Для такого відходу справді були причини: у 1842-му помер Торів старший брат Джон, який завжди був для нього духовним союзником та великим авторитетом, водночас єдності в межах трансценденталістського руху ставало дедалі менше[58]. Інший радянський дослідник, стверджуючи, що Торо була властива «надмірна ідеалізація відлюдництва на лоні природи і настільки ж упереджена критика всіх форм спільного життя людей», водночас визнавав, що зазначені риси не слід розглядати як «програмову заяву»[59].
Насправді «затворництво» Торо мало обмежений характер, як у смисловому, так і в часовому вимірі. По-перше, будуючи оселю для усамітнення, Торо насправді робив це не лише для себе. Як і перші американські поселенці, він намагався побудувати «місто на пагорбі», життя в якому перетвориться на публічну демонстрацію істинності його поглядів. Цю інтенцію можна розгледіти вже у першому реченні «Волдену»: автор повідомляє, що розташував своє житло «за милю від найближчого сусіда», тобто, як зазначає Кейвел, «на достатній відстані, щоб його можна було ясно бачити»[60]. Цілком у дусі трансценденталістської філософії Торо хотів стати для краян «героєм», який зможе показати їм переваги свого особливого мистецтва життя[61]. По-друге, в Торовій хатинці нерідко бували гості. У «Волдені» є окремий розділ «Відвідувачі», де, зокрема, сказано: «Що ж до людей, то від них ніде не дінешся. Коли я мешкав у лісі, до мене приходило більше відвідувачів, ніж у будь-який інший період мого життя». По-третє, запроваджена Торо демонстрація усамітнення мала початок і кінець. Життя в лісі розпочалося 4 липня 1845-го (тобто, що дуже символічно, у День незалежності США[62]) і тривало — з численними перервами — до 6 вересня 1847-го, тобто близько двох років. Як сказав автор «Волдену» в прикінцевому розділі, «на те, щоб полишити ліси, я мав не менш вагомі причини, ніж для того, щоб там оселитися».
52
Коли Торо був ще дитиною, його родина на кілька років переїздила в інші міста Масачусетсу (Челмсфорд та Бостон), але потім, на його щастя, знов повернулася до Конкорда. Навчаючись у Гарвардському коледжі, він кілька років прожив у Кембриджі в Масачусетсі, але й звідти повернувся додому. У наступні роки він багато подорожував, але здебільшого не дуже далеко від рідних місць. Наприклад, у 1846-му досліджував ліси у північнішому від Масачусетсу штаті Мен (есеї, присвячені опису цієї експедиції, були видані окремою книжкою «Менські ліси» вже після його смерті (Thoreau Н. D. The Maine Woods: By Henry D. Thoreau / H. D. Thoreau. — Boston: Ticknor and Fields, 1864); у 1849 та 1850 pp. також подорожував півостровом Кейп-Код (Масачусетс). Незадовго до смерті Торо поїхав до штату Мінесота й піднявся річкою Місисипі до Сент-Пола, побув у Редвуді на щорічному з'їзді індіанців. Однак головна мета поїздки — покращити здоров'я в іншому кліматі — виявилась недосяжною. Навесні 1843-го Торо відправився виконувати обов'язки гувернера в домі брата Емерсона Вільяма у Стейтен-Айленді поблизу Нью-Йорка. Однак там йому дуже не сподобалося. Вже 8 червня в листі до Емерсона Торо заявив, що в Нью-Йорку «найповажнішою частиною населення є свині на вулиці» (Thoreau Н. D. Familiar Letters of Henry David Thoreau (Transcendentalism anthology) / H. D. Thoreau; F. B. Sanborn (Ed.). — Boston: Houghton, Mifflin and Company, 1894. — P. 98). Вже восени того ж року Торо повернувся до Конкорда. У 1850 р. він відвідав Канаду, але, як було сказано вже у першому реченні нарисів про цю подорож: «Я боюсь, що небагато можу сказати про Канаду, яку не дуже й побачив; через поїздку до Канади я застудився» (Thoreau Н. D. A Yankee in Canada, with Anti-slavery and reform papers / H. D. Thoreau. — New York: Haskell House, 1969. — P. 3).
54
Див.: Edel L. Henry D. Thoreau. University of Minnesota Pamphlets on American Writers; No. 90 / L. Edel. — Minneapolis: University of Minnesota Press, 1970. — P. 5–6.
55
Emerson R. W. Thoreau / R. W. Emerson // Henry David Thoreau / edited and with an introduction by Harold Bloom, New York: Bloom's Literary Criticism, 2008. — P. 25.
58
Зокрема, 1844 р. припинив своє існування найвідоміший друкований орган американського трансценденталізму журнал «Циферблат», з яким активно співпрацював Торо. Саме там 1840 р. були опубліковані його перші прозаїчні та поетичні твори.
61
Поняття «мистецтво життя» (
62
Дух незалежності буквально овіював Торо від самого народження. Його рідний штат Масачусетс став колискою американської революції й одним із головних місць вшанування пам’яті про неї, а безпосередньо у його рідному Конкорді 19 квітня 1775 р. пролунали славетні постріли на Північному мосту, що символізували початок війни за незалежність.