Ба більше, ще за волденських часів з Торо трапилася подія, через яку він раптом перетворився із запеклого індивідуаліста на активного громадського діяча. 23 липня 1846 року, під час чергового відвідування Конкорда, «волденський відлюдник» був заарештований за несплату виборчого податку[63]. Він провів у міській в'язниці лише одну ніч, але її цілком вистачило для рішучої зміни у світогляді: Торо усвідомив, що державі, яка змушує громадян підтримувати своїми податками такі злочинні речі, як, скажімо, загарбницькі війни, слід чинити опір.
У подальші роки це міркування було висвітлено в його численних виступах та публікаціях, зокрема й написаному 1849 року есеї про опір насильницьким діям влади. Останній вже після смерті Торо, отримавши назву «Громадянська непокора» («Civil Disobedience»), приніс йому світову славу. Саме цей невеличкий текст «волденського відлюдника» став настановою для багатьох борців за свободу, зокрема й таких видатних духовних та політичних революціонерів новітньої історії, як Магатма Ґанді та Мартин Лютер Кінґ-молодший[64].
У 1850-ті, коли в США загострилася тема рабства, Торо став одним із провідних аболіціоністів, який сприяв цьому руху не тільки словом, а й сміливими діями: всупереч нормам закону, він допомагав рабам-утікачам на шляху до Канади. Справжнім маніфестом боротьби проти рабовласництва стала промова «Рабство в Масачусетсі» («Slavery in Massachusetts»), виголошена Торо 1854-го, тобто того ж року, якого він завершив роботу над «Волденом» і передав рукопис до видавництва.
У другій половині 1850-х Торо залишався активним громадсько-політичним діячем. У цьому плані важливою віхою в його житті стало знайомство з одним із лідерів аболіціоністського руху Джоном Бравном, яке відбулося в 1857-му в Конкорді. У жовтні-листопаді 1859-го, коли очолене останнім антирабовласницьке повстання у Гарперс-Фері (штат Вірджинія) зазнало поразки від урядових військ, а сам Бравн був заарештований та постав перед трибуналом, Торо, прекрасно знаючи, що смертний вирок неминучий, все ж кілька разів публічно виголосив «Благання за капітана Джона Бравна» («А◦Plea for Captain John Brown») на мітингах у різних містах Масачусетсу. Невдовзі після страти Бравна Торо не тільки й далі виголошував промови на його підтримку[65], а й особисто допоміг врятувати від поліції та переправити до Канади іншого учасника повстання у Гарперс-Фері Френсиса Меріама.
Безпосередньо під час описаних подій Торо був так захоплений діяльністю Бравна, що навіть був готовий визнати його не тільки борцем проти рабовласництва, а «передусім трансценденталістом»[66]. Проте насправді «передусім трансценденталістом», тобто споглядачем природи й власної душі, а не громадсько-політичним дієвцем виявився він сам.
В останні роки життя (1860–1862), коли в США відбулися доленосні президентські вибори, на яких переміг Авраам Лінкольн, і розпочалася Громадянська війна, Торо майже забув про півтора десятиліття громадсько-політичної активності й знову повернувся до осягнення таємниць природи. Есей про зміну поколінь дерев у лісі, написаний на основі доповіді «Спадкоємність лісових дерев» («The Succession of Forest Trees»), виголошеної Topo у вересні 1860 року перед членами Сільськогосподарського товариства графства Мідлсекс штату Масачусетс, вважається його найкращою науково-природничою публікацією. А◦у вірші «Незалежність» («Independence»), написаному ще на початку 1840-х років, але потім неодноразово зміненому й повністю опублікованому тільки після його смерті, мислитель розповів, що більш громадським і вільнішим за будь-який громадсько-політичний стан було його власне життя. Політика не могла ані дати йому щось, ані забрати, адже завдяки дарованій Богом душі Торо-поет відчував себе абсолютно вільним і здатним обійтися в усьому без жодної сторонньої допомоги[67].
Біографія та спадщина Торо ніби сплетені із суперечностей чи навіть хамелеонських самозаперечень. Дивовижне поєднання актуальної громадсько-політичної та суспільно-економічної проблематики з індивідуально-споглядальним релігійно-містичним натуралізмом знаходимо й у головному проекті усього його життя — волденському експерименті. З одного боку, до життя за містом його штовхало глибоке незадоволення суспільством і бажання подолати його вади шляхом розбудови принципово іншого життя — і це поєднувало Торо з багатьма трансценденталістами. З другого боку, він також відмовився й від тієї форми заперечення соціальної організації життя, яка припала до душі багатьом його товаришам. Йдеться про створення у 1841-му неподалік від Бостона Інституту сільського господарства та освіти на фермі Брук (Brook Farm Institute of Agriculture and Education) — самоврядної земельної колонії, в основу якої було покладено ідеали ранньохристиянського комунізму та утопічного соціалізму. Від пропозиції взяти участь у цьому проекті Торо категорично відмовився. З його точки зору, намагання подолати наявні соціальні обмеження шляхом створення іншої соціальної формації було помилкою. Відповідно до принципів трансценденталізму, не тільки в природі, а й у душі кожної людини приховано зв'язок із божественною світовою Над-душею. Прихильник трансценденталізму мусить віднайти цей зв'язок і сягнути втраченої єдності з істинним світовим благом. Отже, по-справжньому трансценденталістським шляхом вдосконалення життя є шлях індивідуального самовдосконалення на лоні природи. Опора на соціальні зв'язки з іншими людьми, нехай і лише в межах комуни однодумців, була б порушенням такої фундаментальної вимоги філософії Емерсона, як довіра до себе.
64
Цілком природно, що такі ідеї були популярні серед носіїв ліворадикальних та ліволіберальних настроїв, у той час як для прихильників традиційних консервативних цінностей вони та фігура їхнього автора можуть видаватися небезпечними. З одного боку, «у 1950-ті роки сумнозвісному сенаторові Джозефу Макарті вдалося наполягти на тому, щоб американський уряд видалив з бібліотек Інформаційної служби Сполучених Штатів (U.S. Information Service) по всьому світу одну з антологій американської літератури, оскільки вона містила „Громадянську непокору“ [Торо]» (Taylor В. Р. The Routledge Guidebook to Thoreau's Civil Disobedience / В. P. Taylor. — Taylor and Francis, 2014. — P. 5). З другого боку, наприклад, на тлі заворушень, що охопили американські університети наприкінці 1960-х — початку 1970-х років, серед студентів набула великої популярності п'єса «Ніч, що її Торо провів у в'язниці» («The Night Thoreau Spent in Jail»), написана у 1969 p. і присвячена епохальній ночі з 23 на 24 липня 1846-го, коли у Торо виникла ідея про необхідність громадянської непокори.
65
Як-от: «Після смерті Джона Бравна» («After the Death of John Brown»), «Останні дні Джона Бравна» («The Last Days of John Brown»).
66
Thoreau H. D. A Plea for Captain John Brown / H. D. Thoreau // Civil disobedience, and other essays (Dover thrift editions) / H. D. Thoreau; P. Smith (Ed.). — New York: Dover Publications, 1993. — P. 33.
67
Thoreau Н. D. Excursions and poems / Н. D. Thoreau // The writings of Henry David Thoreau. Manuscript ed. — V. 5. — Boston: Houghton Mifflin, 1906. — P. 415–416.