— Агов, земляче! — Антон помахом руки спробував вивести старого з раптового заціпеніння. І коли той відірвався від свого кіна, перевів стрілки на нейтральнішу тему, подалі від гріха.
— А чого тебе, старого волоцюгу, занесло на острів Тапробан? Невже одна ностальгія за земляками, древніми аріями — дрібним випадком в історії індусів й буддистів, які сьогодні такі ж близькі до німців, як, скажімо, циган до свого прапращура — єгипетського жреця?
Після тритижневих мандрівок храмами, святими для буддистів й індуїстів місцями не лише на острові, а й материковому Індостані — від Дарамсали, Бодгхаї, Варанасі до Делі, Канді й Коломбо, «русо-туристо» доволі пристойно орієнтувався принаймні в основних поняттях буддизму й індуїзму, засвоїв чималі шматки із шеститисячолітньої історії, звичаїв цих країв. Чим більше пізнавав, а попутно ще й бесідував з попутниками, читав усе, що попадалося під руку, тим частіше переконувався: «Як я мало знаю!». А тут ось готовий «всезнаючий» професор — чому б не скористатися «безплатною інформацією» — для роботи журналіста пригодиться!
— Я, Ентоні, у такому віці, що пора знати Дорогу, — запалив люльку (ну, дуже доречно!) професор Мартін і остаточно став схожим на Хемінгуея.
— Щодо древніх аріїв… Вони не мої, а скоріш, твої земляки.
— Орія і орії-арії, тобто Праукраїна і праукраїнці-скити як предтеча індостанського буддизму й буддистів, одна з версій всесвітньої історії, — ти це мав на увазі? Мартіне, у сучасній Україні деякі гарячі голови доходять до того, що й Ісус Христос — прапращур українців!
— Не знаю, як у вас, а в тутешніх наукових і буддистських колах це доконаний факт: Будда, Суддгартга Гаутама народився в родині короля Скитського племені, що прийшло сюди за 500 років до нашої ери, належала до касти кшатриїв. До речі, якщо не помиляюсь, санкритське «кша», з якого походить слово «кшатрия», — ваше українське «кіш»? Що ж до німців — наше материнське коріння тягнеться від тевтонів.
— Скільки людей і націй — стільки й доріг, скільки релігій — стільки й біблій, пророків, проповідників, церков, — «мудро» зауважив Антон, інстинктивно втікаючи від примари «українського буржуазного націоналізму». — Причому погодься, цим різним віруванням дивним чином удається тисячоліттями залишатися окремими паралельними світами — навіть глобалізації не по зубах…
— Усе-таки на цьому шматку суходолу, біблійному місці пострайського періоду проживання Адама і Єви, залишилися не лише сліди, а й витоки історії людства, — підтримавши правила гри співбесідника, Мартін говорив неспішно, мов жрець храму Гермеса: — Тут закарбовані знаки розуміння боговибраності й величі Жінки. Після розп’яття на хресті та воскресіння в цьому спільному домі продовжував нести Боже слово Ісус Христос, по-тутешньому Йуз Асаф, Авалокитешвара, Ісана, Іса, Хозрат Іса. Ти був на його могилі в Кашмірі?
Антон відчув, що в нього відбирають віру — те безсумнівне комфортне сприйняття себе й довкілля, завдяки якому навіть у найтяжчу хвилину можна з горем пополам триматися на плаву або ж з найменшими втратами для психіки піти на дно.
Він ніби знову опинився на прибережній смузі пляжу, і перекотиполе океанської хвилі лоскотно вимивало з-під п’яток, здавалося б, таку надійну опору — пісок. Навіть загартований журналістський мозок почав тонути в містерії хаотичної інформації. Роздертий у просторі тисячолітній час, святі-грішні Адам і Єва, велична жінка-Богиня, син Божий Ісус Христос, він же Авалокитешвара, Могила Господня (плита від неї — у Єрусалимі, у храмі Гроба Господньому — він там був і на власні очі бачив!), «масон» Мартін, точніше, віце-президент міжнародної організації «Ісус-назарей»…
Про останнє професор заїкнувся ненароком вчора, коли знайомилися ближче. І поки Антон розмірковував над ребусом, чим традиційно біблійний «назаритянин» (Ісус із Назарета) відрізняється від «назарея», тобто члена ранньої ессейсько-кумранської общини дисидентів-ревнителів Мойсеєвої віри — предтечі християнства, реформатора Мартіна знову накрила хвиля цунамі — розпочався приступ нестерпного кашлю. Розмову про версії вічного, зрозуміло, довелося тоді відкласти.
— Тобі здається, Мартіне, що тут, на індостанському Сході, більше шансів пізнати «чистоту експерименту»?
— Абсолютно чистих джерел, на жаль, уже не залишилося, — продовжував професор. — Проте саме тут найменше того, що їх замулило — нав’язаного жрецями й можновладцями всезнайства, страху, гордині, нетерпимості, культу офіційності, раціоналізму, матеріального. Посередники — скоріш, гуру, рівні тобі вчителі, віра — природна сутність довкілля, якою воно дихає, мов повітрям, — її, віри, ніби й немає. Людині надається бодай шанс самому, без бюрократичного насилля, агітації та пропаганди, дійти до істини.
— Буддисти взагалі не мають традиційного уособленого божества, — спробував ліниво заперечити Антон. — А ледве не в кожного індуса — свій Бог, своя енергетична стежинка в той світ.
— Багато богів — різні лики одного бога. У них безпосередній автономний вихід на Вищу Досконалість, зрозуміла, радісна, світла Дорога, — не має значення, як це назвати: Богом, Богами, Нірваною чи, наприклад, вашим слов’янським Дажбогом.
Над розумом не висить караючий меч — першородний гріх, пекло, нікчемність «раба Божого» і, що головне, — колективістська мораль, розрахована на усіх гуртом — юрму. Релігійні світогляди максимально зберегли цноту, первісний стан, — зразка 4000-500-років до різдва Христового, коли люди ще не втратили здатність спілкуватися з Вищою Сутністю без слів, через інтуїцію, по сучасному — паранормальний зв’язок чи абсолютну свободу — свідоме звільнення від земних пут і зашореності.
— Мартіне, ти хочеш сказати, що раніше люди знали більше про себе і світ, ніж наша освічена цивілізація?
— Різниця — у визначеності, рівні категоричності, природності віри, — професор випустив хмарку духмяної «Джакаранди». — У нашій Європі, стерилізованій середьовічними інквізиціями, агресивним протистоянням з ісламом, зіпсованій або ж нетерпимістю, або ж пофігізмом до релігійного інакомислення, лише народився — за тебе вже все вирішили. Хрестять з немовляти, відразу навішують ідентифікаційні знаки, силою гріховності, страху, посилення нікчемності навертають до формальних обрядів, догм, конфесій, сканують свідомість — тільки так, і тільки туди. Біблія видається як беззаперечне доконане Святе Письмо, — хоча деякі його сторінки таємно знищені, приховані, а на деяких — ще чорнило не висохло. — І чи стали ми від цього хоча б на грам щасливішими, — вставив свої п’ять копійок Антон. — Читав в інтернеті: нещодавно у Єгипті знайдено і прочитано рукопис Євангелія від апостола Іуди…
— Це один з тих тридцяти Євангелій, які на рівні з відомими нині чотирма колись також несли Слово про Учителя — Ісуса Христа, — професор аж піднявся з розкладачки, явно задоволений «обізнаністю» співбесідника. — Однак жреці раннього римського християнства піддали вогню та мечу і ці послання, і їх послідовників — гностиків, на тисячоліття позбавивши людство альтернативних першоджерел пізнання.
— Що такого «вічного й доброго» можна почерпнути з послання «зрадника», того ж таки Іуди?
Це все одно, що прийняти Євангеліє від Гітлера, — було ж і таке! — заперечив Антон.
— Ентоні, Ентоні… Не знаю, що у твоєму розумінні «зрадник», та у згаданому тобою Євангелії стверджується, що Ісус сам настирливо просив Іуду видати себе римлянам, поклавши на свого найближчого учня водночас — особистого охоронника-сікарія та ще й родича — дуже тяжкий хрест. Ісусові єдиновірці знали, що його шанси вижити в зіткненні з храмом і римською владою були мізерні. Думаю, вони абсолютно не вірили в успіх революційного експерименту одинака! — І ти диви: якою мірою невдячна місія — виконавець завжди знаходиться!
— Виконавець-фанатик, — уточнив професор, — бо яка нормальна людина на тверезу голову могла відважитись врешті й у Єрусалимі, напередодні весняного новомісяця — єврейської Пасхи повторити архіризикову древню містерію Бога, що вмирає і воскресає. Ісус Христос, як і десятки його відомих месій-попередників (древ ньоєгипетський Осіріус, древньогрецькі Адоніс і Аттіс, перський Мітра тощо), — універсальні мученики всіх часів, народів і релігій. Саме такий «богопосланий» Великомученик-Месія і мав би стати спочатку знаменом добре продуманого націо наль но-визвольного повстання радикально налаштованих новоіудеїв проти Риму, а потім — новим царем іудейським..