— Лунг і Майя дихнули на неї полум’ям, поки вас не було. Нічого не сталося. Взагалі нічого. Вона навіть не нагрівається.
— Не дивно, — Мухоніжка потер кінчик носа. — Кропивник був створений спеціально для того, щоб вбивати драконів. Ще б його броня піддавалася драконовому полум’ю! Можете мені повірити, — він похитав головою. — Я триста років полірував цей панцир. Його нічим не вразити, взагалі нічим.
— Але має ж бути якийсь спосіб, — Лунг нервово ходив печерою між скам’янілими драконами. Бен досі крутив пластинку в руках.
— Забери ти цю гидоту, — буркнула Сірчана шкурка і плюнула на неї. — Вона приносить нещастя, голову даю на відсіч!
— Та перестань, Сірчана шкурко! — Бен витер пластину рукавом, але слина кобольда не піддавалася. Вона прилипла до металу, як тонка плівка.
— Стривайте! — Лунг різко ступнув до Бена і втупився в пластину.
— Зовсім помутніла, — сказав Мухоніжка. — Кропивникові б це не сподобалося. Бачили б ви, як він милується своїм відображенням у воді, коли панцир відполірований! Особливо коли збирається на полювання. Скільки разів мені доводилося його начищати у таких випадках! Я собі пальці в кров стирав.
— Слина кобольда і полум’я дракона! — пробурмотів Лунг, підводячи голову. — Пригадуєш, що вийшло з круками, Сірчана шкурко?
Сірчана шкурка спантеличено кивнула:
— Слина кобольда і полум’я дракона розчаклували їх, чи не так?
Лунг просунув голову між Беном і кобольдом.
— Поклади пластину на землю, — сказав він. — А ви всі відійдіть подалі. Особливо ти, Мухоніжко.
Гомункулус поспішно зліз із колін Бена і сховався за хвіст Майї.
— Що ти збираєшся робити? — здивовано запитала Майя. Лунг не відповів. Як зачарований дивився він на луску Кропивника, а потім відкрив пащу і легенько дмухнув на неї полум’ям. Блакитні язички побігли металом.
Він розтопився на очах. Луска Кропивника розтопилася, наче вершкове масло на сонці. Вона стала рідкою, перетворилася на калюжку золота на сірій кам’яній долівці печери. Лунг підвів голову і переможно озирнувся.
Всі оніміли. Мухоніжка опустився навколішки перед калюжкою і обережно вмочив у неї палець. Луї став поруч із ним і провів хвостом по рідкому золоту.
— Овва! — засміявся він. — Відтепер мене звуть Золотий хвіст!
Бен поклав руку на луску Лунга.
— Ось воно! — вимовив він. — Ти знайшов засіб, Лунгу. Саме так ми його знищимо.
— Та невже? — уїдливо мовила Сірчана шкурка. — А як же потрапить слина кобольда на панцир Кропивника?
Решта мовчали. І тут підвівся Мухоніжка.
— Дуже просто, — сказав він, витираючи позолочений палець об куртку. Всі втупилися в нього.
— Сірчана шкурко, — сказав Мухоніжка, — принеси мені, будь ласка, речі нашого бранця.
— Може, ще чого? — буркнула Сірчана шкурка, але все ж таки принесла рюкзак Кремінної бороди і жбурнула Мухоніжці під ноги.
— Уклінно дякую, — сказав гомункулус, відкрив рюкзак і став у ньому порпатися. Він витягнув звідти відбійний молоток, сірники, свічки, гребінь для бороди, щітку для капелюха, дві ганчірки і пляшку зеленого скла.
— Ну ось, — Мухоніжка підніс пляшку, — тут ще більше половини!
— Що це? — поцікавився Бен.
— Засіб для чистки панцира мого колишнього господаря, — пояснив Мухоніжка. — Виготовляється спеціально для Кропивника одним старим гірським гномом. Кілька крапель на відро води — і його луска блищить так, що він може дивитися в неї, як у дзеркало, — Мухоніжка відкоркував пляшку і вилив її вміст на підлогу. — На, тримай, — він простягнув Сірчаній шкурці порожню пляшку. — Плюй. Бур-бур-чан може тобі допомогти. Трохи більше половини — удвох ви швидко впораєтеся.
Бур-бур-чан взяв у гомункулуса пляшку:
— Така крихітна пляшечка — та ми її двома плювками наповнимо, правда, Сірчана шкурко? — Сміючись, вони сіли на спину скам’янілого дракона і взялися до справи.
— А гном нічого не помітить? — стурбовано запитав Лунг Мухоніжку.
— Звичайно, помітить, — Мухоніжка акуратно складав речі Кремінної бороди назад у рюкзак. — На першій же пластині. І додасть у воду якнайбільше слини кобольдів, щоб луска заблищала. А нам саме того й треба, чи не так?
Лунг задумливо кивнув.
— А вона подіє з такою кількістю води? — запитала Майя. Бен знизав плечима:
— Треба спробувати.
— Саме так, — сказав Лунг. — Щойно кобольди наповнять пляшку, ми відпустимо гнома. Нехай швидше повертається до свого господаря.
— Ні-ні, відпускати ми його не будемо, — Мухоніжка рішуче похитав головою. — Адже у нього одразу виникнуть підозри. Ні, ми дамо йому втекти.