— Тобто як? — ошелешено спитала Сірчана шкурка. Вони з Бур-бур-чаном вже впоралися із завданням.
— Порція кобольдової слини, прошу! — дубідаї тицьнув пляшку в тонкі пальці Мухоніжки. Гомункулус акуратно поклав пляшку на її колишнє місце.
— Саме так, ми дамо йому втекти, — він закрив рюкзак. — А до цього покажемо, де розташовується вхід у печеру.
— Малюк остаточно з’їхав із глузду, — простогнала Сірчана шкурка. — Я так і думала. Це було тільки питання часу.
— Дай йому договорити, Сірчана шкурко, — сказав Лунг.
— Нам треба заманити його сюди! — вигукнув Мухоніжка. — Ти що, не розумієш, що він сховається у воду, щойно помітить, як його панцир почне розтоплюватися? А сюди він навіть круків із собою не візьме, тому що їх не можна наражати на драконове полум’я. Увійшовши до печери, він зможе вийти з неї тільки крізь тунель. А тут вже ми йому перетнемо дорогу!
— Так, ти правий, — пробурчала Сірчана шкурка.
— І все ж таки цей план не годиться, — сказала Майя. — Ви забули про місяць. У печері ми не можемо літати.
— Ззовні ви теж літати не зможете, — відповів Мухоніжка. — Ми ж вам сказали про круків. Вони знову закриють місяць, як тоді над морем, і ви безпорадно впадете просто в пащу Кропивника!
— Мухоніжка правий, — мовив Лунг до Майї. — Треба заманити його сюди. А літати ми зможемо. Я маю ще трохи місячної роси. На нас двох цілком вистачить.
Дракониха нерішуче подивилася на нього.
— Добре, ми заманимо його сюди, — сказала вона нарешті. — Але ж він тут усе зруйнує, чи не так? — вона озирнулася.
— Дурниці, ви йому цього не дозволите! — вигукнув Луї. — Дайте нарешті гемоклусу договорити! Мені цікаво, що він там придумав із гномом.
Мухоніжка з поважним виглядом виступив наперед.
— Щойно зійде місяць, — сказав він, — наш бранець втече. З усією інформацією, на яку так жадібно чекає Кропивник, і з пляшкою кобольдової слини. Він розповість господареві, де розташовується вхід до печери, і як туди проникнути. Він начистить панцир Кропивникові кобольдовою слиною і, — Мухоніжка посміхнувся, — відведе його на загибель.
— Але як дати йому втекти, щоб він ні про що не здогадався? — запитав Бен.
— Уже про це я подбаю, юний пане, — відповів Мухоніжка, дивлячись на свій палець, який все ще виблискував золотом із розтопленої пластини. — І я нарешті відплачу йому за три століття туги і одинадцятьох моїх братів, яких він ізжер.
Обдурений шпигун
Чого тільки не робив Кремінна борода, щоб звільнитися від пут. Він бився об долівку печери, як риба, викинута на лід, тер зв’язані руки об гострі виступи каміння, намагався дотягнутися до ножа, який лежав у кишені. Нічого не виходило. Щур виявився майстром в’язати вузли. Так він лежав годину за годиною на жорсткій кам’яній долівці, як лантух із картоплею, і скреготав зубами, мріючи обірвати зраднику Мухоніжці павучі ніжки, а навколо у напівтемряві мерехтіли тисячі прекрасних каменів.
Коли нарешті почулися кроки, Кремінна борода подумав, що повертається товстий пацюк або один із цих волохатих кобольдів. Яке ж було його здивування, коли з темного проходу з’явився Мухоніжка. Зрадник Мухоніжка з капелюхом Кремінної бороди на голові.
— Тобі чого тут треба? — з ненавистю сказав Кремінна борода, звиваючись, як черв’як, у своїх путах. — Допитати мене зібрався? Пішов геть! Забирайся до своїх дружків! Але спочатку віддай мені мій капелюх, мерзенний павучий зраднику!
— Помовчи, — пошепки сказав Мухоніжка. Він опустився навколішки поруч із гномом і дістав із його кишені ніж.
— Рятуйте! — загорлав із переляку Кремінна борода. — Рятуйте, ваше золоте сіятельство, вбивають!
— Що за дурня! — Мухоніжка взявся розрізати пута. — Якщо ти будеш так борсатися, я можу тобі випадково палець відрізати. А якщо ти будеш так горлати, Сірчана шкурка з’їсть тебе на сніданок.
Кремінна борода враз закрив рота.
— Кобольди не їдять гномів, — тихо буркнув він.
— Та ні, буває, — Мухоніжка розрізав останню мотузку. — Я сам чув, як один із них сказав, що гноми дуже соковиті.
— Соковиті? — Кремінна борода стріпнувся і з жахом прислухався. Але все було тихо. Він чув лише перешіптування каменів. Мухоніжка простягнув йому рюкзак:
— Забирай свої речі, і тікаймо звідси.
— Тікаймо? — гном недовірливо подивився на гомункулуса. — Це ще що? Пастка?
— Та ні ж бо! — пошепки сказав Мухоніжка і потягнув його за собою. — Хоч ти мені трохи і не зіпсував весь мій чудовий план, кобольдам я тебе все ж таки не віддам. Тим більш, що мені треба послати тебе з вісткою.