Лунг і Майя завмерли і нерухомо кружляли в молочно-білому тумані. У печері стало холодно, дуже холодно. Бен і Сірчана шкурка мерзлякувато притулилися одне до одного і, примружившись, дивилися вниз. Але туман приховував Кропивника, видно було лише скоцюрблену тінь.
Помовчавши, Лунг і Майя стали знижуватися крізь холодні хмари. Сніжинки сідали на хутро Сірчаної шкурки і обпалювали обличчя Бена. Довкола було тихо, і лише літачок Луї дзижчав десь неподалік у тумані.
— Ось він! — сказав Бур-бур-чан, коли Майя і Лунг приземлилися на залиту золотом долівку. — Там.
Прохання гнома
Панцир Кропивника лежав у величезній золотій калюжі, як скинута зміїна шкіра. Сніжинки з легким сичанням танули на її поверхні. З роззявленої зубастої пащі виринала зеленувата пара. Очі стали чорними, як згаслі ліхтарі.
Два дракони повільно брели рідким золотом до останків свого ворога. Луї промчав над ними і приземлився на розтоплений панцир. Коли щур відчинив дверцята кабіни, Мухоніжка виткнув голову з заднього сидіння і, не вірячи своїм очам, дивився на те, що колись було його господарем.
— Ви тільки погляньте, — сказав Луї, вистрибуючи на крило. — Він весь жерстяний! Як машини в людей, чи не так? — Він поплескав по ще теплому золоту. — За звуком схоже, що там всередині порожньо.
Мухоніжка дивився, широко розкривши очі.
— Зараз ми його побачимо! — прошепотів він.
— Що саме ми побачимо? — Луї присів на крилі, метляючи ногами. Але гомункулус не відповів. Він дивився як зачарований на роззявлену пащу Кропивника, з якої все ще струменіла блакитнувата пара.
— Чого ти чекаєш, Мухоніжко? — запитав Лунг, підходячи ближче. — Кропивник вже мертвий.
Гомункулус подивився на нього.
— Хіба круки тоді впали мертвими? — запитав він. — Ні, звичайно. Вони знову стали тим, чим були раніше. З якої істоти зробив алхімік Кропивника? Він не міг створити нове життя, він міг лише взяти його в борг в іншої істоти.
— В іншої істоти? — Сірчана шкурка неспокійно заворушилася на спині в Лунга. — Ти хочеш сказати, що звідти зараз щось виповзе? — Вона потягнула за ремінь. — Полетіли, Лунгу, я воліла б це побачити з безпечної відстані.
Але дракон не зрушив із місця.
— Якої істоти, Мухоніжко? — запитав він.
— Ну, не так вже й багато на світі істот, в яких можна позичити життя, як теплу куртку, — сказав гомункулус, не зводячи очей з пащі Кропивника. Решта здивовано перезирнулися.
— Перестань дурити нам голову своїми казками, геміколосе! — сказав Луї, підводячись. — Битву скінчено, чи ні?
— Ось! — прошепотів Мухоніжка, не дивлячись на нього. Він нахилився і показав униз. — Дивіться! Ось воно, життя Кропивника.
Із роззявленої пащеки виповзла жаба. Вона шубовснула в золоту калюжу, перелякано підскочила і застрибала вкритою снігом долівкою.
— Жаба? — Сірчана шкурка перехилилася зі спини Лунга і недовірливо дивилася на неї. Жаба глянула на кобольдиху золотими очима і стривожено заквакала.
— Не мели дурниць, геміколосе! — сказав щур. — Ти нам морочиш голову. Він просто проковтнув колись цю жабу, і все.
Але Мухоніжка похитав головою:
— Хочете вірте, хочете ні — алхімік був майстер робити з незначного жахливе.
— Нам її зловити, Мухоніжко? — запитав Лунг.
— Ні! — Мухоніжка злякано похитав головою. — Жаба абсолютно нешкідлива. Кропивник був злий через злобу нашого творця, а не через її власну.
Сірчана шкурка спохмурніла:
— Жаба, ну треба ж! — І раптом розсміялася, дивлячись на Мухоніжку. — Так ось чому ти так боявся драконового полум’я. Ти б також перетворився на таке саме жабеня, чи не так?
Мухоніжка сердито подивився на неї.
— Ні, — з образою в голосі сказав він. — Я, звичайно, був чимось дрібнішим, якщо вже тобі так цікаво. Для істот мого розміру алхімік брав зазвичай мокриць або павуків, — і він повернувся до Сірчаної шкурки спиною.
Лунг і Майя відвезли своїх вершників туди, де на долівці не було рідкого золота. Жаба подивилася їм услід. Вона не зрушила з місця навіть тоді, коли Бен і кобольди злізли зі спин драконів і підійшли до краю золотої калюжі, щоб ще раз подивитися на розтоплений панцир Кропивника. І лише коли Луї завів мотор свого літака, жаба застрибала геть.
Сірчана шкурка погналася було за нею, але Лунг м’яко втримав її, тицьнувши мордою.