Сірчана шкурка кивнула.
— Золото, — пробурмотіла вона. Гільберт і Бен з цікавістю подивилися на неї.
— Що ти сказала? — запитав хлопчик.
— Ні, нічого, — вона задумливо повернулася і попрямувала до проходу між полицями.
— Хай щастить, Гільберте, — сказав Бен, рушаючи за нею.
— Якщо повернетеся додому, передайте привіт Роберту! — вигукнув щур їм услід. — Скажіть йому, щоб навідався до мене як-небудь. Там недалеко від вас є пором, на якому не сиплють щурячу отруту.
— Та невже? — Сірчана шкурка обернулася. — І скільки ти мені заплатиш, щоб я йому це переказала? — Не чекаючи відповіді, вона зникла між полицями.
Полум’я з пащі дракона
— Як на мене, без цього цілком можна було обійтися, — пхикнула Сірчана шкурка, коли вони знову опинилися надворі. — Ми спеціально заради цього задаваки заявилися до цього смердючого міста, і що ж він нам дає? Гнойовик дзвінковий! Якусь, бачте, мапу! Купу закарлючок! Та я цей небесний поділ знайду без будь-якої мапи, просто нюхом.
Вона передражнила голос Гільберта:
— «Тепер поговоримо про оплату!» Треба було прив’язати його за хвіст до глобуса, товстого ненажеру!
— Заспокойся! — Бен накинув Сірчаній шкурці на вуха капюшон і потягнув її за собою по вулиці. — Мапа — це дуже корисна річ. Не все на світі можна відчути!
— Ти кажеш так, ніби розумієшся на цьому, — бурчала Сірчана шкурка, невдоволено плентаючись за ним. — Ви, люди, вмієте носами тільки в хустки сякатися!
Деякий час вони мовчки йшли поруч.
— Коли ви збираєтеся вирушати в дорогу? — запитав Бен через деякий час.
— Щойно надворі стемніє, — відповіла Сірчана шкурка і мало не наткнулася на товстуна, чия такса обнюхувала край тротуару. Собака здивовано підвела морду, відчувши кобольда, і з гарчанням натягнула поводок. Бен квапливо затягнув Сірчану шкурку до найближчого провулку.
— Ходи сюди, — сказав він. — Тут менше народу. Ми все одно вже майже прийшли.
— Саме каміння, повсюди саме лише каміння! — Сірчана шкурка неспокійно глипнула вгору, на стіни будинків. — У шлунку в мене бурчить гучніше, аніж усередині цих машин. Як же мені хочеться якомога швидше забратися звідси геть!
— Мабуть, чудово вирушити у таку далеку подорож! — замріяно мовив Бен. Сірчана шкурка насупилася:
— Я з набагато більшим задоволенням залишалася б у себе в печері.
— Так, але вирушити в Гімалаї — це так романтично! — Бен навіть прискорив крок, так збудливо це звучало. — Летіти верхи на драконі! Оце пригода! — він похитав головою. — Я б луснув із радості! А ще ж на вас чекає не одна, а ціла тисяча пригод!
Сірчана шкурка глянула на хлопчика і знизала плечима:
— Дурниці! Які там пригоди? Ось голод і холод нас точно чекають, а ще страх і небезпека. А вдома у нас дуже добре, запевняю тебе. Дощу, можливо, трохи забагато, але це дрібниці. А знаєш, чому ми вирушили в цю шалену подорож? Усе через вас, людей. Від вас ніде немає спокою. Тому-то нам потрібно знайти місце, де ваші безволосі фізіономії ніколи не з’являться. Але кому я це говорю? Ти сам такий. Треба ж, ми тікаємо від людей, а я тут розгулюю з одним із них. Здуріти можна, еге ж?
Замість відповіді Бен заштовхав Сірчану шкурку до темного під’їзду, повз який вони проходили.
— Гей, ти чого? — Сірчана шкурка кинула на хлопчика розлючений погляд. — Ти що, образився? Нам треба на той бік, фабрика ж навпроти.
— Так, знаю. Але хіба ти не бачиш, що там коїться? — прошепотів Бен.
Сірчана шкурка глянула через його плече.
— Люди! — відсахнулася вона. — Ціла юрба! І машини з ними! — Вона застогнала. — Згадаєш чорта — а він тут як тут…
— Стій тут, — перебив її Бен. — Я сходжу туди і дізнаюся, що відбувається.
— Що? — Сірчана шкурка енергійно потрясла головою. — Ні, навіть не думай. Я повинна попередити Лунга. Негайно!
І не встиг Бен її втримати, як вона вже вискочила на вулицю, промчала між машинами, не звертаючи уваги на їхні сигнали, і видерлася на низьку стіну, що оточувала фабрику. Бен, чортихаючись, помчав за нею.
На щастя, у дворі фабрики кипіла така жвава діяльність, що їх ніхто не помітив. Кілька людей радилися про щось біля величезного екскаватора. Бен бачив, як Сірчана шкурка сховалася за великою лопатою, підслуховуючи. Він прошмигнув до неї і присів поруч.
— Я не розумію, про що вони говорять, — пошепки сказала Сірчана шкурка. — Чую, звичайно, але не знаю деяких слів. Вони весь час говорять щось про якусь «вибухівку». Що це означає?