Тепер, коли викрилось усе безглуздя становища, зашарівся і Джек. Пробурмотів щось невиразне.
– Треба потерти дві палички. Потерти…
Він глянув на Ральфа. Той вибовкав останній доказ своєї неспроможності.
– Хтось має сірники?
– Треба змайструвати лук і швидко крутити в ньому стрілу, – озвався Роджер.
Він потер долоні, показуючи, як це робиться – шурх-шурх!
Легкий вітрець повіяв над горою. Разом з ним з’явився Роха у сорочці та шортах, він обережно вибирався з лісу, вечірнє сонце відбивалось у скельцях окулярів. Під пахвою була мушля.
Ральф гукнув до нього:
– РохоІ Ти маєш сірники?
Інші підхопили той крик, аж гора задзвеніла.
Роха похитав головою і підійшов до купи.
– Ого! Якенна купа вийшла!
Раптом Джек простяг руку.
– Окуляри… скельцями можна розпалити вогонь!
Роху оточили, перш ніж він устиг відскочити.
– Ой!.. Пустіть! – Голос його переріс у крик жаху, коли Джек здер йому окуляри з обличчя. – Не займай! Віддай назад! Я ж нічого не бачу! Ти поб’єш мушлю!
Ральф ліктем відштовхнув його і став навколішки перед купою.
– Не заступайте світла!
Хлопці штовхалися, стусали один одного, щось запобігливо радили. Ральф крутив скельцями то так, то сяк, то вперед, то назад, доки глянсуватий білий образ призахідного сонця ліг на шматок трухлявого дерева. Майже відразу вгору здійнялася тонка цівка диму, і Ральф закашлявся. Джек так само вкляк і легко дмухнув, димок відхилився, загус, з’явився язичок полум’я. Полум’я, спочатку майже невидиме на яскравому сонці, огорнуло невелику галузку, розрослося, забарвилось, сягнуло більшої гілки і вибухнуло з різким тріском, шугонуло догори, а хлопці зняли гамір.
– Окуляри! – завивав Роха. – Віддайте мої окуляри!
Ральф відійшов від вогнища і тицьнув окуляри Росі в руку, яку той простяг, наче щось намацуючи. Його голос уже ледве бубонів:
– Самі плями перед очима. Навіть руки не бачу…
Хлопці танцювали. Дерево було таке трухляве і таке сухе, що ділі гілляки враз піддавалися навіженим золотим омахам, які огнистим снопом здіймалися вгору на двадцять футів. Навкруги від вогню віяло жаром, вітер рікою розносив іскри. Білою пилюгою розсипалися стовбури.
Ральф гукнув:
– Більше дров! Усі по дрова!
Почалося змагання з вогнем, і хлопці порозбігалися по гірському лісі. Тільки б чистий прапор полум’я майорів над горою – що далі, ніхто не думав. Навіть найменші, якщо їх не відвертали плоди, приносили палички і шпурляли в огонь. У повітрі повіяло сильніше, знявся легкий вітер, тож тепер виразно можна було розрізнити вітряний і завітряний бік. З однієї сторони повітря залишалося прохолодним, а з другої – вогонь дико вимахував своєю гарячою рукою і вмить обсмалював волосся кожному роззяві. Відчуваючи подих вечірнього вітру на спітнілих обличчях, хлопці зупинялися, щоб навтішатися його свіжістю, і враз відчували втому. Вони падали на землю в тіні порозкидуваних навколо кам’яних брил. Вогнистий сніп швидко опадав, потім купа осіла з м’яким, тихим стогоном, вибухнувши стовпом іскор, який захитався і розвіявся по вітру. Хлопці лежали, задихавшись, висолопивши язики, як собаки.
Ральф підвів голову, яку схилив був на плече.
– Ні, не те.
Роджер уміло й влучно сплюнув у гарячий попіл.
– Що ти хочеш сказати?
– Диму не було. Тільки полум’я.
Роха вигідно вмостився між двома каменями і сидів з рогом на колінах.
– Той вогонь, що ми розпалили, – зауважив він, – нічого не дає. Як не старайся, такий вогонь не втримаєш.
– Дуже ти старався, – кинув Джек презирливо. – Ти тільки сидів.
– Ми брали в нього окуляри, – заперечив Саймон, витираючи об плече чорну щоку. – Тому він також допомагав.
– У мене ріг, – обурився Роха. – Дайте мені сказати!
– На вершині гори ріг не рахується, – сказав Джек, – так що припни язика.
– У мене в руках ріг.
– Треба покласти зелених гілок, – порадив Моріс. – Так найлегше зробити дим.
– У мене ріг…
Джек люто обернувся.
– Заткни пельку, ти!
Роха похнюпився. Ральф взяв у нього ріг і обвів поглядом усіх хлопців.
– Маємо вибрати, хто стежитиме за вогнем. Будь-якого дня там може з’явитися корабель, – він махнув на туго, наче дріт, напнуту лінію обрію, – і якщо у нас завжди димуватиме сиґнал, до нас підпливуть і врятують. І ще одне. Нам треба більше правил. Там, де є ріг, там і збори. Що нагорі, що внизу.
Усі погодилися. Роха розтулив рота, хотів щось сказати, але, перехопивши Джеків погляд, знову стулив його. Джек простяг руку по ріг і підвівся, тримаючи гарну тонку мушлю в чорних від сажі руках.