Обидва почервоніли й відвернули погляди, не годні бачити один одного. Ральф перевернувся на живіт і почав бавитися з травинкою.
– От поллє дощ, як і тоді, коли ми сюди впали, – все одно не обійдемося без куренів. І ще одне. Нам потрібні курені, бо…
Він на хвилину замовк, і обидва перебороли свій гнів. Тоді повів далі на іншу, спокійнішу тему.
– Ти помітив, правда?
Джек поклав списа і сів навпочіпки.
– Що помітив?
– Ну, вони бояться.
Він знову перевернувся на спину і глянув у Джекове люте, брудне обличчя.
– Бояться того, що тут діється, їм сняться сни. Можна почути. Ти вночі прокидався?
Джек похитав головою.
– Вони балакають і кричать уві сні. Малюки. І навіть дехто зі старших. Так ніби…
– Так ніби це поганий острів.
Вражені тим, що їх перебивають, обидва глянули в Саймонове серйозне обличчя.
– Так ніби, – провадив Саймон, – звір, звір чи змій є насправді. Пам’ятаєте?
Почувши це ганебне слово, двоє старших хлопців здригнулися. Тепер про зміїв ніхто не згадував, згадувати їх було заказано.
– Так, ніби це поганий острів, – повільно промовив Ральф. – Правда.
Джек сів на землю і випростав ноги.
– Вони схиблені.
– Ненормальні. А пам’ятаєш, як ми ходили в розвідку?
Вони всміхнулися один одному на згадку про чари першого дня. Ральф повів далі:
– Отже, нам потрібні курені як…
– Як домівка.
– Так.
Джек підтяг ноги, обхопив руками коліна, насупив брови, намагаючись мислити ясно.
– Але все одно… в лісі… Я маю на увазі, коли полюєш… не тоді, коли рвеш плоди, звичайно, а коли зовсім сам…
Він затнувся на мить у непевності: ану ж Ральф візьме його на сміх.
– Кажи далі.
– Коли полюєш, часові ловиш себе на відчутті, ніби… – Зненацька він почервонів. – Звичайно, тут нема нічого такого. Просто відчуття. Але тобі здається, що не ти полюєш, а… на тебе полюють; ніби за тобою в джунґлях весь час хтось стежить.
Вони знову помовчали: Саймон напружено, Ральф з недовірою і майже розлючено. Він сів, потер рукою плече.
– Ну, не знаю.
Джек скочив на ноги і заговорив дуже швидко:
– Таке трапляється в лісі. Звичайно, нічого в цьому нема. Тільки… тільки…
Рвучко ступив кілька кроків до берега, потім вернувся.
– Тільки я знаю, що вони почувають. Розумієш? Та й годі.
– Найкраще було б, якби нас урятували.
Джек на хвилину замислився, наче не міг згадати, про який порятунок ідеться.
– Врятували? Так, звичайно! А все ж я спочатку хотів би добути свиню… – Він схопив списа і шпурнув у землю. Морок, безумство знову повили його погляд. Ральф із сумнівом глянув на нього з-під заплутаної ясної гриви.
– Доки твої мисливці пам’ятають про вогонь…
– Все ти про вогонь та вогонь!
Обидва хлопці побігли до берега, коло самої води обернулись і глянули на рожеву гору. На глибокій блакиті неба цівка диму вимальовувала крейдяну лінію, яка, колихаючись, зникала в високості. Ральф зупинився.
– Цікаво, як далеко його видно?
– За милі.
– Замало диму.
Наче відчувши їхні погляди, знизу дим розплився жовтавою плямою і поповз угору невиразним стовпом.
– Доклали зелених гілок, – пробурмотів Ральф. – Цікаво! – Він примружив очі й обернувся, уважно обстежуючи обрій.
– Є!
Джек закричав так голосно, аж Ральф підскочив.
– Що? Де? Корабель?
Але Джек показував на стрімкі ущелини, які йшли з гори до положистої частини острова.
– Звичайно! Там вони лежать… мусять там лежати, коли сонце припікає…
Ральф спантеличено дивився на його зосереджене обличчя.
– …вони заходять високо. Дуже високо, ще й у холодок, відпочивають там, доки спека, як корови у нас вдома…
– Я думав, ти побачив корабель!
– Ми могли б підкрастися… розмалювати обличчя, щоб вони не помітили… оточити їх, а тоді…
Від обурення Ральф утратив самовладу.
– Я говорив про дим! Хіба ти не хочеш, щоб тебе врятували? А в тебе в голові тільки одне – свині, свині, свині!
– Адже ми хочемо м’яса!
– А я працював цілий день, і ніхто не допомагав, крім Саймона, а ти вернувся і навіть не помітив куренів!
– Я теж працював…
– Але ж тобі подобається! – прокричав Ральф. – Ти любиш полювати! А я…
Вони стояли один проти одного на яскравому березі, самі вражені цим вибухом почуттів. Ральф перший відвів погляд, прикинувся, ніби його зацікавило, як групка малюків грається в піску, Із-за ґранітової плити долинали вигуки – то в природному басейні купалися мисливці. На краю плити на животі лежав Роха і дивився в лиснючу воду.