– Я поверну тобі.
– Я з тобою.
Роха стояв за Ральфом у морі безглуздих барв, а Ральф опустився на коліна й фокусував світну цятку. Ледве спалахнув вогонь, Роха простяг руку і схопив свої окуляри.
Перед фантастичною привабливістю цих фіолетових, червоних, жовтих квітів ворожнеча відступила. Всі знову стали хлопчиками навколо табірного вогнища, навіть Роха та Ральф майже потрапили в коло. Скоро дехто кинувся вниз по дрова, а Джек різав свиню на шматки. Вони спробували були підсмажити на вогні цілу тушу, але кілок, де вона висіла, згорів швидше, ніж спеклося м’ясо. Нарешті вони понастромлювали шматки м’яса на галузки й тримали їх над вогнем, але так і самі підсмажувалися не менше за м’ясо.
У Ральфа потекла слина. Спочатку він намірився відмовитися від м’яса, та дотеперішня їжа – плоди, горіхи, часом якийсь краб чи ряба – не давала сили для тривалого опору. Він схопив шмат недопеченого м’яса й угризся в нього, як вовк.
У Рохи так само потекла слина, він сказав:
– А мені?
Джек хотів просто подратувати його трохи, ще раз підтвердити свою силу, та Роха, натякаючи, що його обминули, сам напрошувався на нову жорстокість.
– Ти не полював.
– І Ральф не полював, – плаксиво наполягав Роха, – і Саймон. – Тоді додав: – Крабом не дуже наїсися.
Ральф наїжачився – йому стало незручно. Саймон, що сидів між близнюками та Рохою, витер губи і простяг свій шматок м’яса Росі через камінь; той схопив його. Близнюки захихотіли, а Саймон від сорому похнюпив голову.
Тоді Джек підскочив, відпанахав великий шмат м’яса і шпурнув його Саймонові під ноги.
– Жери! Дідько б тебе вхопив!
Вишкірився на Саймона:
– Бери!
Крутнувся на п’яті посеред кола спантеличених хлопців.
– Я роздобув для вас м’ясо!
Численні невисловлені образи злилися в цій страхітливій первісній люті.
– Я розмалював лице… Я підкрався. Тепер ви жерете… всі ви… а я…
На вершині гори поступово запала така тиша, що незабаром стало чути, як потріскує вогонь і приємно шкварчить печене м’ясо. Джек озирнувся в пошуках розуміння, а знайшов саму тільки повагу. Ральф стояв на згарищі сиґнального вогню, у руках – шмат м’яса, й німував.
Нарешті Моріс порушив мовчанку. Він торкнувся єдиної теми, яка могла згуртувати більшість з них.
– Де ви знайшли свиню?
Роджер показав на другий схил гори.
– Там вони були… коло моря…
Джек уже опам’ятався і не міг стерпіти, щоб хтось інший розповідав його історію. Швидко втрутився:
– Ми оточили їх. Я підкрався рачки. Списи виривалися, бо вістря без борідок. Свиня тікала, страшенно верещала…
– Потім завернула і потрапила в коло, вся в крові…
Забувши про недавню сварку, збуджені, всі вже говорили одночасно.
– Ми її затиснули…
– Від першого удару свині відібрало задні ноги, можна було підійти до неї й бити, бити…
– Я перерізав свині горло…
Близнюки, все ще усміхаючись однаковими посмішками, схопилися на ноги і застрибали один навколо одного. Тоді прилучились інші, вигуками наслідуючи передсмертний крик свині.
– Бах по головешці!
– Хап за вухо!
Потім Моріс, удаючи свиню, кувікаючи, забіг у середину кола, а мисливці крутилися на місці і вдавали, що б’ють його. Вони танцювали, вони співали:
– Бий – свиню! Рубай – свиню! Горло – ріж!
Ральф дивився на них із заздрістю і відразою. Він озвався, тільки коли всі потомились і спів затих.
– Я скликаю збори.
Один за одним вони зупинялись і звертали до нього свої погляди.
– Я просурмлю в ріг. Я скликаю збори, навіть якщо доведеться проводити їх у темряві. Внизу на плиті. Як тільки прозвучить ріг. Негайно.
Він повернувся і почав спускатися з гори.
Розділ п’ятий
ЗВІР З МОРЯ
Був приплив, і тільки вузька смуга твердого берега залишалася між водою та білим горбатим підніжжям пальмової тераси. Ральф обрав цю тверду смугу собі за стежку, адже мав добре все обдумати, а тільки тут можна походити, не дивлячись під ноги. Він ступав понад самим краєм води, і раптом його вразила одна думка. Він зрозумів, що таке втома від життя, в якому треба самотужки протоптувати кожну стежку, а переважну частину свого часу, якщо ти тільки не спиш, пильнувати власних кроків. Він зупинився, обличчям до вузької смуги берега; згадав, з яким захватом ходив у першу розвідку, немовби вона стала частиною далекого яскравого дитинства, і гірко всміхнувся. Тоді повернувся й рушив назад до плити, а сонце світило йому в обличчя. Наближається час зборів, тож, ідучи в сліпучому сяйві, він ретельно обмірковував усі пункти своєї промови. На цих зборах не має бути жодних дурниць, жодної гонитви за примарами…