– І ще одна річ. Ми мало не запалили цілий острів. І ми марнуємо час, коли стягуємо каміння та робимо маленькі вогнища, щоб смажити їжу. Тепер я вам скажу, і це буде правило, бо я ватажок. Не можна палити вогонь ніде, тільки на горі. Ніколи.
Негайно зчинився шум. Хлопці посхоплювалися, щось вигукували, Ральф їх перекрикував.
– Хочеш підсмажити рибу чи краба – йди собі на гору, лихий тебе не візьме. Так нам буде спокійніше.
Сонце сідало, і в його світлі десятки рук потяглися за рогом. Та Ральф не віддавав його, він вистрибнув на колоду.
– Ось усе, що я хотів сказати. І сказав. Ви обрали мене ватажком. А тепер робіть, що я наказую.
Вони поступово заспокоювались і нарешті знову посідали на свої місця. Ральф сплигнув на землю і сказав спокійним голосом:
– Отже, запам’ятали. У скелях – убиральня. Завжди щоб горів вогонь і був дим для сиґналу. Не брати вогню з гори. Носити їжу туди.
Піднявся Джек, сердито насупившись, простяг руки до рога.
– Я ще не закінчив.
– Але ти говориш і говориш.
– У мене ріг.
Джек щось буркнув і сів.
– Тепер останнє. Про це, мабуть, уже точаться балачки.
Він почекав, поки на плиті зовсім стихло.
– Щось у нас зіпсувалось. Я не розумію чому. Ми так добре почали; ми були щасливі. А потім…
Легко поворухнув рогом, утупився кудись над зборами пустим поглядом, думаючи про звіра, змія, вогонь, розмови про страх.
– Потім усі стали боятися.
Шепіт, майже стогін знявся і затих. Джек перестав стругати дерево. Ральф гостро провадив:
– Але це дитячі балачки. Ми зробимо тут лад. Отже, останнє, що нам треба вирішити і спільно обговорити, це про страх.
Волосся знову полізло йому в очі.
– Треба поговорити про цей страх, і вирішити, що боятися нічого, я сам іноді боюсь, але це дурниці! Все одно, що боятися привидів. А коли ми вирішимо, можна почати все спочатку і дбати тільки про таку серйозну річ, як вогонь. – В його уяві промайнув образ: троє хлопців ідуть по яскравому пляжу. – І знову нам стане весело.
Ральф урочисто поклав ріг на стовбур – знак того, що промову закінчено. Сонячне проміння – тепер воно сягало до них – стелилося вже просто по землі.
Джек підвівся і взяв ріг.
– Отже, на цих зборах ми маємо з’ясувати що до чого. Я поясню вам що до чого. Це ви, дрібнота, затіяли всі ці балачки про страх. Звірі? Звідки? Звичайно, і ми часом боїмося, але ми не зважаємо. Он Ральф каже, що ви вночі кричите. Що це, як не кошмари? Взагалі ви не полюєте, не будуєте, нічого не допомагаєте – ви просто скигли, мамині пестунчики. От хто ви. А щодо страху, то доведеться вам до нього звикати, як усім нам.
Ральф дивився на Джека з роззявленим ротом, та Джек не помічав.
– Річ у тім, що страх оманливий не менше, ніж сон. На цьому острові нема звірів, яких треба боятися. – Він оглянув рядок малюків, що перешіптувалися між собою. – А ви заслужили, щоб вас хтось пожер, ви, нікчемні плакси! Але нема тут звіра…
Ральф урвав його роздратовано:
– Та ти що? Хто казав про звірів?
– Днями ти сам казав. Ти казав, їм щось сниться і вони плачуть. А потім вони говорять – не тільки малюки, а часом навіть мої мисливці – говорять про якусь тварину, темну тварину, звіра. Я чув. Може, ти не звав? Тоді послухай. На таких малих островах не водяться великі звірі. Самі тільки свині. Леви й тигри бувають тільки у великих країнах, як Африка чи Індія…
– І в зоопарку…
– У мене ріг. Я кажу про страх. Я кажу про звіра. Бійтеся його, коли хочете. Але щодо звіра…
Джек замовк, колихаючи ріг, як дитину, і повернувся до мисливців у брудних чорних шапочках.
– Мисливець я чи ні?
Вони просто закивали. Він був мисливець хоч куди. Ніхто не сумнівався.
– Ну так ось. Я обійшов весь цей острів. Сам. Був би тут звір, я б його побачив. Можете боятися, ви ж боягузи, але жодного звіра в лісі нема.
Джек повернув ріг і сів. Всі з полегкістю заплескали в долоні. Ріг узяв Роха.
– Я погоджуюся з тим, що казав Джек, але не з усім. Звичайно, звіра в лісі нема. Звідки йому там бути? Що йому їсти?
– Свиней.
– Ми ж їмо свиней.
– Рохо!
– У мене ріг! – обурився Роха. – Ральфе, хай вони замовкнуть! Заткніть пельку, ви, дітвора! Я хотів сказати, що не погоджуюся з тим, що тут казали про страх. Звичайно, в лісі нічого боятися. Я й сам був там! Далі ви ще заговорите про духів або привидів. Ми знаємо, як ідуть діла, і коли щось не так, завжди хтось знайдеться, щоб їх поправити.
Він скинув окуляри і дивився на всіх, мружачись. Сонце враз зникло, так ніби хтось вимкнув світло.
Він пояснював далі:
– Якщо в тебе болить живіт, великий він чи малий…