Нарешті збори знову втихомирились. Не взявши слова, хтось гукнув:
– Може, він хотів сказати, що це якийсь дух?
Ральф підніс ріг і вдивлявся в морок. Найсвітлішою плямою залишався блідий берег. Напевне, малюки підсунулися ближче? Так, нема сумніву, щільною купкою зблизилися вони в траві посередині. Від подиху вітру загомоніли пальми, тепер, у темряві й тиші, вони шуміли надто голосно. Два сірі стовбури терлися один об одного зі зловісним скрипом, якого вдень ніхто не зауважував. Роха взяв у Ральфа ріг. Він кипів від обурення.
– Не повірю я в жодних духів… Ніколи!
Джек і собі підвівся, безпричинно лютий.
– Кого обходить, у що ти віриш, Жирний!
– У мене ріг!
Далі почулися звуки короткої тусанини, ріг переходив з рук до рук.
– Ану, поклади ріг назад!
Ральф пропхався всередину і дістав кулаком у груди. Видер у когось ріг і сів, засапаний.
– Забагато цих балачок про духів. Краще залишимо їх на ранок.
Тут втрутився чийсь тихий голос:
– Може, цей звір і є дух.
Збори здригнулися, наче від вітру.
– Сл?ва не беруть, а говорять, – сказав Ральф, – у нас не буде справжніх зборів, якщо не пильнувати правил.
Він знову зупинився. Старанно обміркований план цих зборів провалився.
– Ну що я можу ще сказати? Я помилився, скликаючи ці збори так пізно. Давайте проголосуємо про них, про духів тобто, та й по куренях, бо всі потомилися. Стривай – це ти, Джеку? – зажди хвилинку. Скажу вам зараз твердо – яв духів не вірю. Або думаю, що не вірю. Згадувати мені про них неприємно. А ще тепер, у темряві. Але ми збиралися вирішити, що до чого.
На мить він підняв угору ріг.
– Ну добре. Так от, є духи чи ні…
На мить замислився, формулюючи запитання:
– Хто вважає, що духи бувають?
Довгий час панувала тиша, жодного руху.
Тоді Ральф уп’явся очима в морок і розрізнив піднесені руки. Сказав тупо:
– Все ясно.
Світ, зрозумілий і впорядкований світ, тікав з-під ніг. Раніше все було на своїх місцях, а тепер… ба, і корабель проплив.
Хтось вихопив у нього ріг, і голос Рохи пронизливо заверещав:
– Я за жодних духів не голосував!
Він крутнувся і став лицем до зборів.
– Затямте це всі!
Чути було, як він тупнув ногою.
– Хто ми такі? Люди? Чи тварини? Чи дикуни? Що про нас подумають дорослі? Розбігаємося на всі боки, полюємо на свиней, кидаємо вогонь, а тепер ще це!
На нього насунулася грізна тінь.
– Ану, заткни пельку, ти, жирний слимак!
Вони якусь хвилину боролися, блискучий ріг стрибав то вгору, то вниз. Ральф зірвався на ноги.
– Джеку! Джеку! Ти не брав слова! Дай йому сказати!
До нього підпливло лице Джека.
– І ти заткни пельку! Ти взагалі хто такий? Сидиш тут, навчаєш усіх, що робити. А сам не вмієш ні полювати, ні співати…
– Я головний. Мене обрали.
– Ну то й що, як обрали? Тільки віддаєш дурні накази…
– Роха має ріг.
– Ну й цілуй свого Роху…
– Джеку!
Джек люто передражнив його:
– Джеку! Джеку!
– Правила! – вигукнув Ральф. – Ти порушуєш правила!
– Ну й що?
Ральф розсердився.
– А те, що, крім правил, ми нічого не маємо!
Але Джек уже кричав у відповідь:
– Чхав я на твої правила! Ми сильні! Ми полюємо! Якщо звір є, ми його вб’ємо! Ми його оточимо і будемо бити, бити, бити…
Він гукнув диким голосом, сплигнув на блідий пісок. Враз плита наповнилася веселим гамом, штовханиною, криками та сміхом.
Збори кинулися врозтіч, розсипалися, розбіглися від пальм до самої води і далі вздовж пляжу, у морок. Ральф відчув, як ріг торкнувся його щоки, і взяв його від Рохи.
– Що скажуть дорослі? – знову вигукнув Роха. – Ти тільки глянь на них!
На пляжі гралися в полювання, звідти було чути істеричний регіт і крики, повні невдаваного жаху.
– Подми в ріг, Ральфе.
Роха стояв так близько, що Ральф побачив, як мерехтить єдине скельце його окулярів.
– Це ж про вогонь. Невже до них не дійшло?
– Тепер ти маєш бути твердим. Примусити їх робити те, що ти хочеш.
Ральф відказав розважливо, як людина, що доводить теорему:
– Якщо я подму в ріг, а вони не повернуться, тоді кінець. Ми не зможемо підтримувати вогню. Ми будемо як звірі. Нас ніколи не врятують.
– Якщо ти не подмеш, ми й так скоро будемо, як звірі, я не бачу, що вони там роблять, але я все чую.
Розпорошені по пляжу постаті тепер зійшлися докупи, збилися в густу чорну масу, яка кружляла на місці. Вони щось співали, а малюки, яким було вже досить, голосили й, очманілі, відповзали назад. Ральф підвіс ріг до рота, тоді знов опустив.