Потім обидва зразу, ніби в нероздільному жахові, перебралися через скелі й кинулися навтікача.
Ральф бачив сон. Він нарешті заснув після того, як цілі години, так принаймні йому здалося, перевертався з боку на бік та шарудів сухим листям. Не чув навіть, як у кошмарних сновидіннях кричали по інших куренях хлопці: адже він перенісся туди, де жив раніше і годував цукром поні через садову огорожу. Потім хтось заторсав його за руку і нагадав, що час пити чай.
– Ральфе! Вставай!
Листя шуміло, як море.
– Ральфе, вставай!
– Що таке?
– Ми бачили…
– …звіра…
– …зовсім виразно!
– Хто це? Близнюки?
– Ми бачили звіра…
– Тихо. Рохо!
Листя все шаруділо. На Ральфа наскочив Роха, і хтось із близнюків затримав його, коли він рушив до вузького отвору, звідки блимали по-досвітньому бліді зорі.
– Не виходь… там страшно!
– Рохо… це ваші списи?
– Чуєте…
– Ану, тихо. Не ворушіться.
Отак вони лежали і дослухалися, спочатку з сумнівом, потім із жахом, до шепотіння близнюків, що уривалося лише паузами мертвої тиші. Незабаром темрява виповнилася пазурами, виповнилася невідомими і страшними загрозами. Світанок нескінченно довго не міг стерти з неба зір, нарешті світло, сумне та сіре, просочилося в курінь. Хлопці заворушилися, хоча зовнішній світ залишався неймовірно небезпечним. З лабіринту темряви вирізнилося те, що далі, й те, що ближче, а хмарки високо в небі зажевріли ясними барвами. Якийсь самотній морський птах пролопотів крилами догори з хрипучим криком, який зразу рознісся луною, в лісі щось пронизливо заскрекотало. Ось уже зарожевіли смужки хмар над обрієм, і знову позеленіли перисті крони пальм.
Ральф уклякнув коло виходу й обережно визирнув з куреня.
– Ерік і Сем, скликайте всіх на збори. Тихо. Вперед.
Близнюки, боязко тулячись один до одного, наважилися подолати декілька ярдів до сусіднього куреня і рознесли страшну новину. Ральф підвівся і, дбаючи про самоповагу,
пішов до плити, хоч мурашки й бігали йому по плечах. За ним ішли Роха та Саймон, ззаду скрадалися решта.
Ральф узяв ріг з відшліфованого сидіння на стовбурі й підніс до рота; тоді завагався і не засурмив. Натомість тримав мушлю, показував її всім, і всі зрозуміли.
Сонячні промені, що віялом розходилися з-за обрію, падали на рівні очей. Ральф мить дивився, як росла скибка золота, що освітлювала їх справа і наче заохочувала, щоб виголосили промову. Гурток хлопців перед ним наїжачився мисливськими списами.
Ральф простяг ріг Ерікові, цей близнюк стояв ближче.
– Ми бачили звіра на власні очі. Ні… ми не спали…
Сем повів далі. За звичаєм ріг давав право голосу зразу обом близнюкам, цим визнавалась їхня нерозривна єдність.
– Він волохатий. А ззаду за ним щось ворушилося – крила. Звір рухався…
– Ох жах! Він ніби сидів…
– Вогонь горів ясно…
– Ми тільки його розклали…
– …підклали гілок…
– У нього очі…
– Зуби…
– Пазури…
– Ми як побігли…
– Спотикалися…
– Звір гнався за нами…
– Я бачив, як він крався поза деревами…
– Мало не схопив мене…
Ральф з острахом показав на Ерікове лице, до крові подерте гілками.
– Як це ти?
Ерік доторкнувся до лиця.
– Все в подряпинах. Кров іде?
Хлопчики поряд відсахнулися з жахом.
Джоні, ще позіхаючи, голосно розплакався і не стихав, доки не дістав ляпаса від Біла. Ясний ранок таїв у собі загрози, і в гурті хлопчиків заходили зміни. Всі повернулися назовні, а не досередини, і списи з загострених палиць стирчали, як частокіл. Джек звелів їм знову повернутися до центру.
– От буде полювання! Хто зі мною?
Ральф зачовгав нетерпляче.
– У нас дерев’яні списи. Не мели дурниць!
Джек глузливо посміхнувся.
– Боїшся?
– Певна річ, боюсь. А хто не боїться?
Він повернувся до близнюків з сумом і безнадією.
– Ви ж нас не дурите?
Відповідь була така переконлива, що ніхто не смів узяти її під сумнів. Ріг прийняв Роха.
– А може… ми залишимось тут… і край? Може, звір до нас не підійде?
Ральф накричав би на нього, якби йому не здавалося, що за ними хтось спостерігає.
– Залишитися тут? Товктися на латочці острова у вічному страху? А де ми візьмемо їжу? А що буде з вогнем?
– Ходімо, – нетерпляче запропонував Джек, – ми марнуємо час.
– Ні, не марнуємо. Що робити з малюками?
– Начхати на малюків!
– Хтось має наглядати за ними.
– Поки що обходились і так.