Він проповз іще трохи між папороттю, наче по тунелю. Поклав коло себе палицю і повалився в морок. Треба прокинутись удосвіта, щоб обдурити дикунів, – він і не помітив, як зненацька прийшов сон і затяг його вниз, у темне глибоке провалля.
Він прокинувся, ще не розплющивши очей, і прислухався до шуму десь поряд. Відкрив одне око, помітив, що лежить щокою на чорній землі, загріб її пальцями. Між листям папороті просочувалося світло. Він тільки встиг збагнути, що нескінченні кошмари, коли він падав і гинув, минулися, що настав ранок, і знову почув звук. Хтось атюкав на березі моря, потім відгукнувся ще один дикун, потім ще один. Крик котився повз нього над вузьким кінцем острова від моря до лаґуни, наче на льоту верещала якась птиця. Часу на роздуми не було, він схопив загострену палицю і шугнув далі у папороть. За якісь секунди він уже плазував у гущавині, та все ж устиг помітити ноги котрогось із дикунів, що наближався до нього. Вони топтали, толочили папороть, він чув, як від кроків шелестить висока трава. Дикун – хто це був, невідомо двічі прогорлав свій поклик; на нього відгукнулися з обох боків, тоді все стихло. Ральф скрутився калачиком, завмер, заплутавшись у чагарнику, і якийсь час нічого не чув.
Нарешті він роздивився нетрі навколо себе. Тут, безперечно, ніхто не зможе на нього напасти, а крім того, йому пощастило. Велика каменюка, якою вбило Роху, закотилася в ці хащі, застрягла в самій середині, зоставивши за собою вузенький вилам. Ральф пробрався туди, радіючи зі своєї винахідливості, він уже почувався у безпеці. Зачаївся серед поламаних стовбурів і чекав, доки полювання переміститься далі. Визирнув з листя, і перед очима зблиснуло щось червоне. Це, мабуть, вершина-замок, далека і нестрашна. З переможним почуттям він приготувався слухати, як удалині завмиратимуть звуки полювання.
Але було тихо; в зеленому затінку збігали хвилини, і його переможні почуття згасали.
Нарешті почувся голос – Джеків голос, він звучав глухо.
– Це точно?
Дикун, до якого зверталися, мовчав. Можливо, відповів жестом.
Тут відгукнувся Роджер.
– Якщо ти нас дуриш…
І зразу чийсь стогін, болісний зойк. Несамохіть Ральф зіщулився. Зовсім поряд, коло гущавини, разом з Джеком та Роджером – один з близнюків.
– Ти певен, що він казав саме про це місце?
Близнюк застогнав і знову скрикнув.
– Він казав, що сховається тут?
– Так… так… ой!
Поміж деревами забринів сріблястий сміх.
Отже, вони знають.
Ральф узяв палицю і приготувався до бійки. Але що вони можуть зробити? Треба тиждень, щоб прокласти стежку через ці хащі; а хто заповзе сюди його способом, нічого не вдіє. Він доторкнувся пальцем до вістря свого списа і невесело всміхнувся. Хай тільки хто зважиться – дістане так, що зарохкає, як свиня.
Вони рушили назад до своєї башти. Почулися кроки, тоді хтось захихотів. Тоді знову пролунав той пронизливий, пташиний крик, що передавався по ланцюгу. Отже, хтось залишився пильнувати його, а решта?..
Запала довга, напружена тиша. Ральф помітив, що обгризає спис, і виплюнув з рота кору. Він звівся і глипнув нагору, на скелю.
Ту ж мить звідти почувся Джеків голос:
– Один-два – дружно! Один-два – дружно! Один-два – дружно!
Червоний камінь, який виднівся на вершині гори, зірвався, наче завіса, відкриваючи за собою постаті й синє небо. За хвилину земля задвигтіла, у повітрі щось просвистіло, й гущавину зітнуло, ніби гігантською косою. Камінь прогуркотів до пляжу, все змітаючи на своєму шляху, а на Ральфа сипонуло зливою поламаних гілок та листя. Неподалік гущавини радісно загукало плем’я.
Знову тиша.
Ральф кусав себе за пальці. Там, на верху, залишався тільки один камінь, який можна зрушити, але він такий, як півбудинку, такий, як машина, як танк. З болісною виразністю він уявив собі, як полетить цей камінь – спочатку повільно хитнеться, застрибає з уступа на уступ, покотиться по перешийку, наче велетенський паровий коток.
– Один-два – дружно! Один-два – дружно! Один-два – дружно!
Ральф шпурнув спис, знову схопив його. Роздратовано відкинув назад волосся, заметався у своєму сховку, тоді вернувся на попереднє місце. Стояв і дивився на поламані гілки.
Поки що тиша.
Він помітив, як здіймаються й опадають груди, здивувався, як шалено калатає серце. Просто бачив, як воно б’ється ліворуч. Знову поклав спис.
– Один-два – дружно! Один-два – дружно! Один-два –дружно!