— Тихо, тихо, — гаркнув Шаґрат, — я маю накази. І не хочу ризикувати своєю головою — чи твоєю, — не виконавши їх. Будь-якого порушника, котрого знайде варта, слід утримувати у вежі. В'язня треба роздягнути. Ретельно описати кожну його річ: одяг, зброю, листи, персні — кожну дрібничку, і цей опис негайно передати до Луґбурца, й тільки до Луґбурца. В'язень має бути цілий і неушкоджений, доки Він пошле по нього чи прибуде Сам — інакше покарання зазнають усі вартові чи навіть їх буде страчено. Усе цілком зрозуміло, і саме так я збираюся вчинити.
— Роздягнути, так? — сказав Ґорбаґ. — Здерти все: волосся, нігті, зуби — все?
— Ні, не так. В'язень — для Луґбурца, чуєш? Він потрібен там живий і цілий.
— Це буде складно, — зареготав Ґорбаґ. — Він же просто труп. Що в Луґбурці робитимуть із таким? Такого в'язня можна було б і зварити.
— Дурень ти, — прохрипів Шаґрат. — Багато розумного сказав, але багато чого і не знаєш — того, що відомо більшості. Труп! То тобі невтямки, як поводиться Її Величність? Вона зв'язала його павутинням — значить, хотіла м'яса. А Павучиха не їсть мертвого м'яса та не п'є холодної крові. Цей малюнок — не мертвий!
Сем аж затремтів, учепившись за брилу. Він почувався так, ніби цілий темний світ перевертається догори дриґом. Потрясіння було таке сильне, що гобіт мало не зімлів, але, відчайдушно силкуючись залишитися при тямі, почув свій внутрішній голос: «Дурню ти, Фродо не мертвий, як і підказувало тобі серце. Не довіряй своїй голові, Семвайзе, — це не найліпша частина тебе. Біда в тому, що ти ніколи не мав щирої надії. Ну, і що тепер робити?» Наразі нічого, тільки притискатися до непорушної брили і слухати, слухати гидкі орківські голоси.
— Ґрр! — гарикнув Шаґрат. — У неї є кілька отрут. Павучиха, полюючи, просто дзьобає свою здобич у шию, і та стає млява, як риба без луски, а тоді вже Її Величність робить із нею все, що захоче. Пам'ятаєш старого Уфтака? Ми шукали його кілька днів. А коли знайшли, він висів у закутку, цілком притомний і дуже лютий. Ото ми посміялися! Мабуть, Павучиха забула про нього, проте ми не чіпали старого: навіщо встрявати між Нею та її харчем. Ні, цей малий покидьок за кілька годин прокинеться, трохи проблюється — і все буде добре. Чи було би, якби Луґбурц дав йому спокій. Звісно, малюнка мучитиме те, куди він потрапить і що з ним станеться.
— І що з ним станеться! — засміявся Ґорбаґ. — Ну, ми можемо розповісти йому кілька історійок, якщо вже до всього іншого нам зась. Ледве чи він бував у прекрасному Луґбурці, тож, напевно, захоче знати, що його там чекає. Буде навіть веселіше, ніж я думав. Ходімо!
— Жодних ігор, чуєш? — відказав Шаґрат. — В'язень мусить бути у безпеці, інакше нам усім гаплик.
— Гаразд! Але на твоєму місці я впіймав би ще й того великого, котрий бродить на волі, а вже тоді посилав би рапорт до Луґбурца. Бо якось воно негарно звучить: я впіймав кошеня, та проґавив кішку.
Голоси почали віддалятися. Сем чув, як поволі стихають кроки ватажків. Він оклигав після потрясіння, і тепер його охопила нестримна лють.
— Я все зіпсував! — кричав гобіт. — Я знав, що так буде. Тепер Фродо в них, хай би їх покрутило! Мерзота! Ніколи не залишай свого пана, ніколи, ніколи — от правильне рішення. Я це серцем чув. О, нехай Фродо мені пробачить! Я мушу дістатися до нього. За всяк кошт, за всяк!
Сем знову витяг меча й ударив руків'ям об брилу, проте вона тільки глухо загула. Меч натомість спалахнув так яскраво, що Сем навіть крізь туман перед очима розгледів його світло. І побачив, що брила та, на диво, має форму важких дверей, майже вдвічі вищих за нього. Але понад ними був порожній темний простір між краєм кручі та низькою аркадою ходу Напевно, завдяки цим дверям орки не пускали Павучиху досередини, замикаючи їх на якийсь хитрий засув чи на клямку, з якими потвора не могла впоратися. Зібравши рештки сили, Сем підскочив, ухопився за край брили, видряпався нагору й зістрибнув у тунель. Потому прожогом кинувся бігти зі сяйливим мечем у руці, повернув за кут і помчав углиб зміїстим ходом.
Звістка про те, що його пан і досі живий, додала йому снаги та змусила відкинути навіть думку про втому. Сем нічого не бачив попереду, бо новий прохід постійно петляв і звивався, та йому здалося, ніби він наздоганяє двох орків: їхні голоси поступово ближчали. Аж ось орки опинились уже зовсім поряд.
— От що я зроблю, — сердитим тоном сказав Шаґрат. — Запроторю його просто до горішньої кімнати.
— Навіщо? — гаркнув Ґорбаґ. — Невже ти не маєш в'язниць унизу?
— Сказано ж: тримати в'язня у безпеці, — відповів Шаґрат. — Розумієш? Він безцінний. А я не довіряю всім своїм хлопцям, ані твоїм, ані тобі, бо ти щось занадто веселий. Його понесуть туди, куди я накажу, а ти туди не підеш, якщо не слухатимешся мене. І я кажу: на саму гору. Там він буде у безпеці.
— Невже? — запитав Сем. — Ти забув про великого та сильного ельфійського воїна, котрий бродить на волі!
З тими словами він кинувся за останній закрут дороги, виявивши, що тунель чи слух, загострений Перснем, обдурили його й він неправильно розрахував відстань.
Дві орківські постаті були трохи попереду. Тепер Сем бачив їх — чорні та приземкуваті на тлі червоної заграви. Прохід нарешті прямо піднімався схилом, а наприкінці шляху стояли розчахнуті навстіж велетенські подвійні двері, які вели, певно, до глибоких кімнат, розташованих значно нижче від високого виросту вежі. Орки з ношею вже зайшли досередини. Ґорбаґ і Шаґрат наближалися до брами.
Сем почув, як розляглися хрипкі співи, загули ріжки й ударили гонги — зчинився жахливий гармидер. Ґорбаґ і Шаґрат уже стали на поріг.
Сем закричав і змахнув Жалом, але його слабкий голос потонув у галасі. Ніхто на нього не зважив.
Величезні двері гупнули. Бабах! Зсередини опустилися залізні ґрати. Брама зачинилася. Сем із розгону вдарився об скріплені товстими стрижнями мідні пластини, знепритомнів, сповз додолу. І поринув у темряву. А Фродо був живий, утім потрапив до лап Ворога.
На цьому завершується друга частина історії про Війну за Перстень. Третя частина називається «Повернення короля», у якій ми станемо свідками останнього відчайдушного бою з Темним Володарем. Кожен із Братства Персня виконає свою Місію, і у знесилений тривалою війною край повернеться його король. Але ця перемога матиме легкий відтінок смутку: минає драматично-сувора та водночас чарівно-казкова епоха, і приходить час людей.
Мапи
«Чарівно розказана історія, з переливами усіх барв, рухів та почуттів».
Братство розпалося. Тепер Фродо і Сем удвох продовжують мандри вздовж великої ріки Андуїн. Удвох — якщо не зважати на загадкове створіння, що повзе за гобітами назирці. Але величні подвиги та страшні небезпеки чекають і на інших побратимів. Кожен повинен дати раду випробуванням, що випали на його долю, бо інакше — світ поглине пітьма...
Так продовжується роман-трилогія Володар Перснів, який розпочався з Братства Персня і завершиться вражаючою історією про Повернення Короля.
«Світ поділяється на тих, хто вже прочитав Володаря Перснів і Гобіта, і тих, хто тільки збирається прочитати ці книги».