— А я бачив, — утрутився Мері, — чи принаймні мені привиділося: далі на заході, де місячне світло вже лягло на рівнини поза тінню від вершин пагорбів, мені привиділися дві чи три чорні постаті. Вони, здається, рухались у наш бік.
— Тримайтеся близько до вогню, обличчями від нього! — скомандував Бурлака. — Візьміть у руки замашні палиці!
Кілька довгих митей вони сиділи мовчазні та напружені, повернувшись спинами до багаття, і кожен удивлявся в темряву, що оточувала їх. Нічого не відбувалося. Ніч була глуха: ні звуку, ні руху. Фродо стрепенувся, відчувши, що мусить розбити цю тишу: йому кортіло волати вголос.
— Цить! — прошепотів Бурлака.
— Що це? — одночасно з ним видихнув Піпін.
За вигином невеликого виярка з протилежного від пагорба боку вигулькнула тінь, і, можливо, не одна — вони це радше відчули, ніж побачили. Тоді напружили очі, й тіні, здалося, виросли. Незабаром сумнівів у них уже не було: три або чотири темні постаті стояли на схилі, дивлячись на них згори. Постаті були такі темні, що здавалися чорними дірами на тлі глибокого мороку позаду них. Фродо причулося приглушене шипіння отруйного подиху, від якого його пронизав холод. Постаті поволі наступали.
Жах охопив Піпіна та Мері, тож вони обоє впали ниць на землю. Сем притиснувся до Фродо. Той боявся не менше за своїх супутників: його трясло так, ніби він дуже змерз, але його жах поглинула несподівана спокуса надягнути Перстень. Бажання зробити це скувало гобіта, й він не міг думати ні про що інше. Він пам’ятав про Курган і про Ґандальфове послання, однак щось наче змушувало його знехтувати всі перестороги, і Фродо прагнув піддатися цьому примусу. Не з надією на втечу або на вчинок, поганий чи добрий: він просто відчував, що мусить узяти Перстень і надягнути його на палець. Він навіть не міг говорити і відчував, що Сем дивиться на нього, ніби знає, що його господар утрапив у якусь халепу, та не міг повернутися до товариша. Заплющивши очі, він ще якусь хвилю боровся, проте чинити опір стало нестерпно, й він повільно витяг ланцюжок і надягнув Перстень на середній палець лівої руки.
І, хоч усе було таким самим похмурим і темним, як і було, постаті відразу стали надзвичайно виразними. Фродо зміг роздивитися їх під чорними покровами. Там було п’ять високих фігур: дві стояли біля вигину виярка, ще три наближалися. На їхніх білих обличчях було видно пронизливі та безжальні очі; попід плащами були довгі сірі шати, на сивому волоссі — срібні шоломи, а у вихудлих руках — сталеві мечі. Їхні погляди впали на нього і протнули його, а самі вони кинулись уперед. У відчаї Фродо вихопив свого меча, і йому здалося, що той палахкотить червоним, наче полум’яний стяг. Дві постаті зупинилися. Третя була вища за інших: волосся той чоловік мав довге та сяйливе, а його шолом вінчала корона. В одній руці він тримав довгого меча, а в іншій — ножа; і ніж, і рука, що його тримала, випромінювали бліде світло. Він скочив уперед і напав на Фродо.
Тієї самої миті Фродо і собі рвонувся вперед, але впав на землю і почув власний голос, який гукав: «О Ельберет! Ґільтоніель!» Одночасно він ударив ворога в ногу. Ніч розітнув пронизливий крик, а Фродо відчув такий біль, ніби його ліве плече проштрикнула отруєна крижина. Уже непритомніючи, він, мовби крізь клуби туману, побачив, як із пітьми вискочив Бурлака, тримаючи в кожній руці по запаленій гілці. Останнім зусиллям волі Фродо, впустивши меча, скинув Перстень із пальця й міцно затис його у правиці.
Розділ 12
Втеча до Броду
притомнівши, Фродо продовжував відчайдушно стискати Перстень. Гобіт лежав біля багаття, яке тепер було високим і яскраво палало. Троє його друзів схилилися над ним.
— Що сталося? Де той блідий король? — нестямно запитав він.
Попервах гобіти неабияк зраділи — вже лише через те, що Фродо заговорив, — тож не могли йому відповісти. Зрештою, і запитання вони не зрозуміли. Потому від Сема Фродо дізнався, що вони не бачили нічого, крім неясних примарних постатей, котрі прямували до них. І раптом, на превеликий жах, Сем зауважив, що його господар зник, і тієї самої миті чорна тінь майнула повз нього й упала. Він чув голос Фродо, і той голос долинав ніби хтозна з якої відстані чи з-під землі, й той голос викрикував дивні слова. Нічого, крім цього, вони не бачили і не чули, аж поки перечепилися через тіло Фродо, який лежав, наче мертвий, долілиць на траві, а під ним був меч. Бурлака наказав підняти гобіта і покласти його поблизу багаття, а сам кудись зник. І відтоді минуло вже багато часу.
Сема, вочевидь, знову долали сумніви щодо Бурлаки, але той повернувся, поки гобіти розмовляли, — несподівано вигулькнув із пітьми. Усі налякались, а Сем вихопив меча і заступив собою Фродо, та Бурлака хутко опустився навколішки біля нього.
— Я не Чорний Вершник, Семе, — сказав він лагідно, — і не уклав із ними спілки. Просто намагався розвідати, куди вони прямують, але так нічого й не з’ясував. Не можу навіть уявити, що змусило їх відступити і чому вони знову не нападають. Одначе ніде поблизу їхньої присутності не помітно.
Коли Бурлака вислухав усе, що йому мав розповісти Фродо, то дуже занепокоївся, похитав головою і зітхнув. Потому наказав Піпінові та Мері нагріти якомога більше води в казанках і промити нею рану.
— Дбайливо підтримуйте вогонь і тримайте Фродо в теплі! — скомандував він. Тоді підвівся, відійшов убік і покликав до себе Сема.
— Тепер, здається, я починаю все розуміти, — пошепки сказав Бурлака. — Тут, напевно, було тільки п’ятеро ворогів. Чому не всі — я не знаю, та, гадаю, вони не сподівалися, що їм чинитимуть опір. Але відступили вони тільки на деякий час. І, боюся, не далеко. Вони прийдуть наступної ночі, якщо ми не зможемо вибратися звідси. Вони вичікують, бо думають, що майже досягли своєї мети і що Перстень далі не тікатиме. Боюся, Семе, вони вважають, ніби завдали твоєму панові смертельного поранення, яке підкорить його їхній волі. Побачимо!
Сем захлинувся сльозами.
— Не розкисай! — мовив Бурлака. — Тепер ти мусиш мені вірити. Твого Фродо зроблено з більш тривкого матеріалу, ніж я припускав, хоча Ґандальф і натякав на це. Фродо не загинув, а ми, думаю, зможемо довше протистояти згубній дії рани, ніж сподіваються його вороги. Я зроблю все, що мені до снаги, щоби йому допомогти і зцілити його. Пильно стеж за ним, поки мене не буде!
Він прудко пішов і знову зникнув у темряві.
Фродо дрімав, попри те, що біль від рани повільно наростав, а смертельний холод розпливався від плеча до кисті й до боку. Друзі наглядали за ним, гріли воду й омивали рану. Ніч минула неквапно й утомливо для всіх. Коли повернувся Бурлака, в небі яснів світанок і виярок заповнювало сіре світло.
— Дивіться! — скрикнув він і, нахилившись, підняв із землі чорний плащ, який лежав там непомічений, поки був схований темрявою.
За півтори п’яді над нижньою облямівкою він був протятий.
— Це від удару меча Фродо. Та, боюся, це — єдина шкода, якої він завдав ворогові, бо меч цілий, а всі леза, які протинають цього жахливого Короля, надалі ні на що не годяться. Згубнішим для нього було ймення «Ельберет». А для Фродо смертельним мало бути оце!
Він нахилився знов і підняв довгого тонкого ножа. Той холодно зблиснув. Коли Бурлака піднімав його, всі помітили, що на кінці лезо надтріснуте, а вістря його відламалося. Та щойно він підніс лезо до світла, яке дедалі яснішало, їхні очі розширилися від подиву, бо лезо почало танути, а потім і зовсім розчинилось у повітрі, мов дим, а в руці Бурлаки залишилося тільки руків’я.
— На жаль! — вигукнув він. — Рану Фродо завдали саме цим проклятим ножем. Мало хто так знається на цілительстві, щоби протистояти дії цієї згубної зброї. Та я зроблю все, що зможу.
Він сів на землю, взяв руків’я кинджала і поклав його собі на коліна, а тоді завів над ним повільну пісню незнайомою гобітам мовою. Потому відклав руків’я, повернувся до Фродо і лагідно проказав слова, яких інші не розчули. А далі, з торбинки на поясі, вийняв довге листя якоїсь рослини.