Тож Історію вже розказано від початку і до кінця. Ось ми всі, й ось Перстень. Але ми ні на крок не наблизилися до нашої мети. Як же ми з ним учинимо?
Запала тиша. І нарешті знов озвався Ельронд.
— Печальні новини про Сарумана, — мовив він, — адже ми йому довіряли, він утаємничений у всі наші наміри. Небезпечно надто глибоко поринати в хитрощі Ворога, вивчаючи їх: на добро чи на лихо. Проте такі падіння та зради, на жаль, траплялись і раніше. З усіх вислуханих сьогодні оповідей історія Фродо видалася мені найдивнішою. Я знав мало гобітів, окрім присутнього тут Більбо, і тепер мені спало на думку, що він, можливо, зовсім не такий уже й особливий та неповторний, яким я його вважав. Світ дуже змінився, відколи я востаннє ходив західними дорогами.
Могильних Духів ми знаємо під багатьма іменами; про Праліс теж оповідають чимало історій: усе, що залишилося донині, — це тільки рештки північних його околиць. Колись, бувало, білка могла, перестрибуючи з дерева на дерево, дістатися від того, що тепер є Широм, до Смурних Земель на захід од Ісенґарда. Одного разу мені довелося побувати в тих краях, і я запізнав багато істот, диких та незвичайних. Однак я забув про Бомбадила, якщо він і справді той, хто з давніх-давен блукав лісами та пагорбами й уже тоді був старшим за старця. О тій порі його звали інакше. Ярвайн Бенадар кликали ми його, найстаршого безбатченка. Проте відтоді інші народи дали йому багато різних імен: ґноми іменували Форном, північани — Оральдом, і ще чимало він мав імен. Бомбадил — істота дивна, та, можливо, мені слід було і його покликати на нашу Раду.
— Він би не прийшов, — сказав Ґандальф.
— А хіба ми не можемо вирядити по нього гінця просто зараз, аби здобути його підтримку? — запитав Ерестор. — Здається, він володіє силою, значнішою навіть, аніж сила Персня.
— Ні, я би так не стверджував, — відповів Ґандальф. — Ліпше сказати, що Перстень не має над ним влади. Бомбадил — сам собі пан. Але Персня змінити він не може, як і знешкодити його вплив на інших. А тепер, до того ж, мешкає на невеликому клапті землі, дотримуючись меж, які сам і встановив, — попри те, що їх ніхто не бачить, — і чекатиме там, імовірно, на зміну часів, і не переступить тих меж.
— Але ж у тих межах нічого, здається, його не лякає, — не вгавав Ерестор. — Може, він узяв би Персня й охороняв би його, довіку ховаючи у безпеці?
— Ні, — відказав Ґандальф, — не за власним бажанням. Бомбадил, може, і вчинив би так, якби всі вільні народи світу його про це благали, та він би не розумів, навіщо це. Тож, якби йому дали Персня, він швидко забув би про нього і, найімовірніше, просто кудись би викинув. Такі речі довго не тримаються його голови. З нього був би не вельми надійний охоронець, і це, гадаю, є вичерпною відповіддю на твоє запитання.
— Хай там як, — озвався Ґлорфіндел, — послати йому Перстень означало би тільки відтермінувати день лиха. Бомбадил далеко. Ми не можемо просто зараз відвезти йому цю річ непоміченими, щоби нас не засік жоден шпигун. І, навіть якби нам це вдалося, Володар Перснів рано чи пізно дізнався би, де переховують Єдиного, і спрямував би туди всі свої сили. Чи зміг би Бомбадил сам-один протистояти тій потузі? Гадаю, ні. Гадаю, що, врешті, коли все інше вже буде завойовано, Бомбадил також упаде — Останнім, як доти був Першим, — і тоді настане Ніч.
— Про Ярвайна мені відомо мало що, крім його імені, — сказав Ґальдор, — але, думаю, Ґлорфіндел має рацію. Сила, що може кинути виклик Ворогові, якщо вона взагалі існує на землі, — це не Бомбадил. А Саурон, як ми бачимо, навчився катувати і знищувати навіть пагорби. Сила, яка ще здатна чинити опір йому, — вона тут, у нас, в Імладрісі, або в Кірдана у Гаванях, або в Лорієні. Та чи не забракне і їм міці, чи не забракне нам усім міці, щоби протистояти Ворогові, остаточному приходу Саурона, коли все інше йому підкориться?
— Я не маю військової потуги, — відповів Ельронд, — і ті інші — теж.
— Тож, якщо Перстень не вдасться вічно вберігати від Ворога з допомогою сили, — мовив Ґлорфіндел, — нам залишаються хіба що два варіанти: відіслати його за Море або знищити.
— Але ж Ґандальф пояснив нам, що Перстень не можна знищити жодним нашим умінням, — заперечив Ельронд. — А ті, хто мешкає по той бік Моря, не зможуть його отримати: на добро чи на лихо, він є частиною Середзем’я, і саме нам, котрі досі мешкають тут, належить вирішувати його долю.
— Тоді, — мовив Ґлорфіндел, — киньмо його у водні глибини, і хай здійсниться Саруманова брехня. Тепер очевидно, що він став на облудні стежки ще коли головував на Раді. Він знав, що Перстень не згинув навіки, та хотів, аби ми так думали, бо почав жадати його для себе. Проте у брехні часто криється істина: в Морі Персню буде безпечно.
— Безпечно, та не довіку, — сказав Ґандальф. — У глибочіні живе безліч різних створінь, моря та землі можуть змінюватися. Ми зібралися тут не для того, щоби подбати про Перстень на якийсь один період, чи на кілька людських поколінь, чи на минущу епоху світу. Ми повинні поставити собі за мету остаточно покласти край цьому злу, навіть якщо нам не поталанить здійснити задумане.
— І дороги до Моря не ведуть до тієї мети, — додав Ґальдор. — Якщо повернення до Ярвайна здалося вам надто небезпечним, то відхід до моря — справжнє безумство з безліччю небезпек. Серце підказує мені: Саурон очікуватиме, що ми оберемо західний напрямок, коли довідається, що трапилося. Причому вже зовсім швидко. Дев’ятьох скинули з коней, утім, це лише перепочинок, адже вони хутко знайдуть собі нових скакунів, і то значно швидших за попередніх. Тільки щоразу слабше міць Ґондору, яка стримує Ворога від того, щоби виступити воєнним маршем уздовж узбереж на Північ; а якщо Ворог прийде і захопить Білі Вежі та Гавані, ельфи втратять можливість урятуватися від дедалі довших тіней Середзем’я.
— Маршу тому ще не скоро судилося відбутися, — озвався Боромир. — Ґондор слабне, кажеш ти. Але Ґондор стоїть, і, навіть підупавши на силі, він досі міцний.
— А проте його невсипущість уже не довго стримуватиме Дев’ятьох, — відказав Ґальдор. — До того ж, Ворог може знайти й інші шляхи, на сторожі яких не стоїть Ґондор.
— Виходить, — уточнив Ерестор, — ми можемо скеровувати свої помисли тільки у двох напрямках, як і сказав Ґлорфіндел: заховати Перстень навіки або знищити його. Досягти чи того, чи того — понад нашу силу. Хто ж розгадає для нас цю загадку?
— Ніхто з присутніх на це не здатен, — поважно мовив Ельронд. — Принаймні ніхто не здатен передбачити, що станеться, коли ми виберемо той чи той шлях. Дорога на захід видається легшим завданням із двох, тому його слід відкинути. За тим шляхом стежитимуть. Ельфи надто часто тікали в той бік. І нині, у вирішальний момент, нам слід обрати важчу дорогу, дорогу непередбачувану. Там наша надія, якщо вона є. Слід наразитися на небезпеку, вирушивши до Мордору. Ми мусимо вкинути Перстень у Вогонь.
Знову запанувала тиша. Фродо навіть у тому прегарному домі, дивлячись на осяяну сонцем долину, сповнену гомону чистих вод, відчув у серці смертельний жах. Боромир ворухнувся, Фродо глянув на нього. Той крутив у руках свого рога і супив брови. За якийсь час він озвався.
— Не розумію я всього цього, — сказав Боромир. — Саруман — зрадник, але хіба він не має бодай дещиці мудрості? Чому ви постійно торочите про схованки та про знищення? Чому ми навіть не припускаємо, що Величний Перстень потрапив нам до рук, аби прислужитись у годину скрути? Володіючи ним, Вільні Володарі з Вольниці точно зможуть кинути виклик Ворогові. Цього він, мабуть, і боїться найбільше! Люди Ґондору — це звитяжці, котрі ніколи не скоряться, проте їх можна перебити. Звитязі потрібна, по-перше, сила, а по-друге, — зброя. Нехай Перстень стане вашою зброєю, якщо він справді має таку владу, як ви кажете. Візьміть його — й уперед до перемоги!
— На жаль, ні, — відповів Ельронд. — Ми не можемо скористатися Владним Перснем. Про це нам усім відомо занадто добре. Він належить Сауронові, який самотужки створив його зі суцільного зла. Сила його, Боромире, надто значна, щоби її зумів опанувати будь-хто, крім того, хто вже має неабияку власну силу. Та для нього Перстень приховує ще більш страхітливу небезпеку. Навіть прагнення ним володіти псує душу. Згадай хоча би Сарумана. Якщо хтось із Мудрих з допомогою Персня скине Володаря Мордору, скориставшись для цього підступністю Єдиного, то згодом сам опиниться на Сауроновому троні, — і з’явиться черговий Темний Володар. Це ще одна причина, щоби знищити Перстень: доки він існуватиме у світі, доти буде загрозою для всіх, навіть для Мудрих. Первісно зла немає ні в чому. Навіть Саурон колись був інакшим. Я боюсь узяти Перстень для переховування. Я нізащо не взяв би Персня, щоби ним володіти.