Давно, ще в технікумі, довідався Михайло, що людський мозок випромінює радіохвилі. І запала тоді йому в голову ідея побудувати такий приймач, щоб з його допомогою читати людські думки.
Викладач фізики дружньо посміявся з проекту, зате якось запропонував піти до інституту експериментальної фізіології.
Саме там шістнадцятирічний Мишко Лимар і побачив енцефалограф — прилад для записування електромагнітних коливань мозку.
У невелику, обтягнуту свинцевими листами камеру увійшов якийсь юнак. Йому на голову натягли пружний обруч з кількома графітовими стержнями. Од стержнів через стіну камери до енцефалографа тягнувся лускатий металевий провід.
Двері камери зачинилися. Минуло кілька хвилин. І ось на екрані приладу, трохи схожого на телевізор, з'явилася яскравозелена вихиляста лінія. Спочатку кожен з її виступів витанцьовував, розсипаючись на ряд тонших, але поступово рух лінії почав уповільнюватися, вигини ставали східчастими, набували сталої форми.
— Це — так звані «альфа-ритми», — пояснив професор. — Електромагнітні коливання мозку цього юнака в спокійному стані. Юнак може набути нових знань, змінити фах, постаріти, стати зовсім не схожим на себе зовні, але «альфа-ритми» лишаться для нього незмінними протягом усього життя. Це, так би мовити, паспорт мозку.
Михайло був такий вражений, що не міг і слова вимовити. А професор, прилаштовуючи до приладу кіноапарат, пояснював далі:
— Зараз ми сфотографуємо коливні процеси мозку за різних обставин. На стрічці ми одержимо енцефалограму… Зверніть увагу: я дам піддослідному певне завдання. — Він зняв кришку з переговорної труби і вимовив у неї чітко й роздільно: — Перемножте дванадцять на вісім!
Диво дивне: на екрані приладу миттю порушився плавкий хід «альфа-ритмів». Підскочили вгору гострі язики, затремтіли, розсипалися на дрібніші, побігли вперед, а їм на зміну приходили все нові й нові — неспокійні, химерні.
— Дев'яносто шість! — почувся з переговорної трубки приглушений голос юнака. І одразу ж впали язики, рух лінії почав сповільнюватися.
— Скільки вам років?
— Двадцять!
І знову по екрану пробігла хвиля, — тільки іншої форми, іншого розмаху.
Професор ще і ще ставив запитання, вмикав світло й дзвоник, вимагав уявити те чи інше, читати, співати… І усе це відбивалося на екрані своєрідним, неповторним і нез'ясовним рухом зеленої лінії.
— Ну, от, хлопче, — серйозно сказав професор. — Тепер бачиш, яка це серйозна справа — вивчення людського мозку.
— Бачу.
Оце й усе, що міг відповісти вражений Мишко Лимар. Але він заприсягнувся тоді перед самим собою, що таки здійснить свою мету і розкриє усі таємниці апарата мислення.
Гай-гай, то було так давно!.. Налетіла війна. А потім почалася напружена робота. Розвіялися дитячі мрії, заслонило їх іншим, — може навіть неістотним, другорядним. Певно,коли б не довелося зводити баланс на тридцять другому році свого життя. А тепер — пізно. Пізно мріяти про апарат для записування думок, — бодай написати б хоч кілька слів, що Михайло Лимар загинув чесно, як і личить радянській людині.
— Ну, то як? — почувся в'їдливий голос.
— Іди ти під три чорти! — з підкресленою байдужістю відповів Лимар і одвернувся.
— Гаразд… гаразд… Заберіть його!
Один із матросів звільнив Лимарю ноги, другий — з автоматом в руках — штовхнув його: йди, мовляв.
Задзижчали мотори. Човен, певно, спливав на поверхню.
Хвилин зо дві довелося перечекати на горішній площадці, перед люком. Аж ось він одчинився, і у підводний човен ринув легкий вітерець.
Роздимаючи ніздрі, Лимар дихав хрипко й прискорено. Благодатне морське повітря! Здавалося, воно саме змогло б вилікувати людину від усіх хвороб!.. З солоними краплинками вологи, п'янке, воно було зараз найдорожчим у світі. І ось тепер він дихав ним востаннє.
Матрос із автоматом підштовхнув Лимаря, і той, зціпивши зуби, вийшов на місток.
Над морем залягла імла. Плюскотіли хвилі. Ось одна з них — білогрива, лагідна — підкотилася аж до ніг… І раптом Лимаря охопила неймовірна жадоба життя. Коли б тільки звільнити руки! Він зумів би дати чосу оцим двом, навіть озброєним!.. Чи, може, стрибнути у хвилі, пірнути і пливти під водою скільки духу?.. Але знов: куди попливеш із зв'язаними руками?