— Я хотів би працювати з Гаррі Блеквелом.
— На жаль, це неможливо, — зітхнув Харвуд. — Блеквел звільнився і виїхав до Америки.
Джек здивувався, але не допитувався. Про долю свого друга він таки дізнається і стане йому в пригоді.
— Добре, містер Харвуд. Хай буде Чеклофф.
Він промовчав про свої підозри щодо Фогеля-Чеклоффа, маючи досить грунтовні підстави вважати його за одного з наглядачів Харвуда.
…А Щеглов, навіть не підозріваючи про події, які відбувалися в Грінхаузі, у цей час нишпорив по закутках своєї в'язниці, клянучи харвудівську підступність і особисту легковажність. Він тепер справді перетворився на в'язня і, як кожен в'язень, шукав можливості втекти.
Його перенесли сюди сплячим. Сміт під час відвідин Вагнера потурбувався перш за все позамикати решту кімнат. Не вдалося навіть помітити, звідки він з'явився і куди зник. А дверей назовні начебто ніде не було.
Інженер обмацував усі виступи, зазирав у кожну шпарку — ніде нічого.
У передпокоях кабінетів за товстими герметичними заслонами містилися автоматичні підйомники. Свого часу їх, певно, використовували для постачання лабораторій матеріалами, а тепер звідти можна було одержати їжу в термосах. Але в ті отвори зміг би пролізти хіба кріль.
Про всяк випадок Щеглов вирішив дослідити це пристосування детальніше. Натискаючи на кнопки керування, він кілька разів підіймав і опускав площадку підйомника. Туди й назад — двадцять секунд. Отже, відстань До горішнього поверху чимала.
Інженер засунув руку в отвір, щоб докладніше вивчити механізм пристрою, і ледве встиг одсмикнути її: площадка раптово посунулась угору.
Чому?.. Щось зіпсувалося?.. Чи, може, там влаштовано якийсь запобіжний механізм?
Але схожа на неглибоку каструлю площадка одразу ж повернулася. На ній лежав невеликий гострий ніж.
— Дуже дивно! — промимрив інженер і враз похопився: треба покинути дурну звичку міркувати вголос. Можуть підслухати.
Це могла бути вигадка Петерсона, — недарма ж він після смерті Вагнера зник, наче крізь землю провалився.
«Ну, то зачекай! — зловтішно подумав інженер. — Тепер пожартую я!»
Він нашвидку написав на аркушику паперу: «Потрібний револьвер!» — і послав цього «листа» разом з ножем нагору.
Відповідь надійшла негайно. На уривку цупкого обгорткового паперу було надряпано незграбним почерком: «Через дві години».
Щеглов зовсім розгубився. Коли це справді друг, то звідки він тут взявся? А коли провокація, то з якою метою?.. Ніж, звичайно, пусте! Але револьвер…
Там, за сталевими стінами оцього склепу, певно, коїлося щось незвичайне. З дня смерті Вагнера не працював інтегратор. Цілу добу Щеглова тримали замкненим і не давали їсти. А тепер оце листування…
Чи не пов'язано усе це з медальйоном старого професора?
Щеглов нишком витягнув з кишені невеличку срібну чотирикутну скриньку.
Так собі, — нічого особливого. А в скриньці — зовсім крихітний свищик.
«Це — ультразвуковий свищик… — згадав Щеглов написані рукою Вагнера поквапливі рядки. — На його тон настроєний один з не позначених на схемі вузлів головного інтегратора. Вмикається «пекельна машина». Харвуд про це не знає».
Зрештою, це було цілком імовірно. Щеглов, маючи повсякчас справу з ультразвуковою технікою, одного разу для штуки влаштував у своїй московській квартирі дивовижний замок. Двері відчинилися автоматично, тільки-но дмухнеш в малесенький свищик такого високого тону, що звук його навіть не сприймався вухом. Конструкція працювала бездоганно; підібрати «ключ» до такого замка було майже неможливо. Інженер переконався в цьому на власному досвіді: згубивши якось того свищика, він морочився кілька годин, але замок таки не відімкнув і був змушений виламати двері.
Але чому ж Вагнер не скористався з цього свищика?.. Мабуть, тому, що звідси до інтегратора не проходить жодний звук?
Інженер видобув свищик з медальйона, дмухнув раз, другий, третій… Ні, нічого… Ну, то хай полежить до часу.
Щеглов позирнув на годинник — минуло тільки півгодини.
Щоб якось згайнувати час, він знову зазирнув до кімнати Петерсона, довго копирсався серед книжок у кабінеті Вагнера і, нарешті, попрямував до підйомника.
Та не встиг він дійти до своєї кімнати, як ззаду почувся легенький шурхіт, а потім бадьорий голос Харвуда:
— Хелло, містер Чеклофф! Ви не гніваєтесь на мене?
Щеглов скоса позирнув на Харвуда, про себе відзначив місце, де могли бути потайні двері, одвернувся й пішов своїм шляхом.