До лабораторного корпусу, крім Харвуда, ще мав право заходити мовчазний, непривітний кухар-китаєць. Петерсон і Щеглов не любили його: він смачно готував і вправно подавав їжу, проте мав дуже неприємну звичку стовбичити біля стола і не моргаючи дивитися на обох зразу своїми байдужими невиразними очима, його намагалися просто не помічати, як не помічають чогось неприємного, але обов'язкового.
Ось і сьогодні: Щеглов, коли з'явився кухар, відповів на його уклін мовчазним кивком голови й схилився над книжкою. Петерсон зробив те саме, але раптом, згадавши щось, запитав:
— Скажіть, де Гаррі Блеквел?
Китаєць знизав плечима.
— Високий, худорлявий, світловолосий, — пояснив Петерсон. — Він працював два місяці тому в оцій лабораторії разом зі мною.
Китаєць, здавалося, почав щось пригадувати, але потім знову повторив свій жест.
— Осел! — промимрив Петерсон.
Кухар і не поворухнувся. Але коли Щеглов потягнувся за мінеральною водою, китаєць, як завжди, попередив його рух: схопив склянку й пляшку, щоб налити. Однак його рука чомусь здригнулась, і на штани інженера бризнуло кілька краплин води.
— Пробачте, містер! — китаєць дуже злякався, вихопив серветку, почав витирати Щеглову руки.
— Ой, облиште! — незадоволено сказав інженер. Лакеїв він не терпів.
— Пробачте, пробачте, містер!
…І раптом Щеглов відчув на своїй долоні щось важке, металеве. Він позирнув і не повірив очам: патрони до його пістолета! Шість штук — комплект!
Китаєць стояв за спиною Петерсона, — такий же байдужий, мовчазний. Тільки на єдину мить його очі блиснули радісно, лукаво та на губах промайнула тепла і щира посмішка.
Розділ XVI
МІ-ХА-ЛО
Довгий вузький ствол гармати, добре замаскованої гіллям і травою, повільно пересувається зліва направо. А в улоговині, за якихось сто метрів, — також праворуч, — по тимчасовому містку через болото переповзає великий плямистозелений бронетранспортер.
Лишилося подати сигнал, і американський термітний снаряд, вилетівши з американської протитанкової гармати, прониже американську броню й викурить з бронетранспортера тих кількох, які в цю мить заклякли біля кулеметів і тривожно позирають на ворожі їм буйні хащі.
Але сигналу все не було…
Смаглявий юнак-наводчик докірливо й благально дивиться на командира, а той, не одриваючи погляду від бінокля, заперечливо хитає головою:
— Ні, ні, Чен! Не можна!.. — командирові, певно, теж кортить підпалити оцей бронетранспортер, але є щось вище, важливіше, що змушує стримати порив. — Не маю права, Чен!
Юнак ображено закопилив товсті, по-дитячому рожеві губи, але глянув на годинник і зойкнув:
— Дванадцята!.. Що передати?
— Все гаразд. Один — на Грінхауз. Звідти — нічого. Примостившись на скриньці радіостанції, юнак почав квапливо шифрувати зведення.
Усе тут американське та англійське: авторучка, блокнот, годинник, гармата, радіостанція. А люди — місцеві. І новітня «імпортна» техніка їм, певно, до смаку.
— Швидше, Чен! — квапить командир, стукаючи пальцем по циферблату першокласного хронометра. — Ти запізнився на три хвилини! Мі-Ха-Ло тобі цього не подарує!
— О, Мі-Ха-Ло — славетний радист! — засмучено зітхає юнак, ввімкнувши радіостанцію. — Його передавач співає, немов цикада! А мій…
Він не докінчив: у навушникам почулося голосне верещання передавача партизанської бази. Але воно скидалося не на спів цикади, а скоріше на кулеметну чергу.
Чен ледве встигав записувати. За півтори хвилини радіоприйому він встиг облитися потом, але все одно був змушений передати сигнал «РПТ» — «повторіть!» Зате й своє зведення він проторохтів ключем буквально за кілька секунд і аж тоді зітхнув з полегшенням.
Командир спостерігав юнака з дружньою посмішкою:
— Ну, то передав тобі Мі-Ха-Ло «сто чортів»?
— Передав! — відповів з гордістю Чен. — Але то — за запізнення. А за прийом — ні!.. Я ж тільки один раз попросив «РПТ»!.. Не вірите?
— Вірю, вірю, тільки розшифровуй швидше!
В радіограмі нічого особливого не було. Пропонувалося причаїтися, посилити спостереження і відкривати вогонь тільки для самозахисту. Зведення на базу надсилати голубами.
— Голубами! — презирливо повторив радист і любовно витер кришку радіостанції досить-таки брудним рукавом. — Що там оті голуби?!.. Повільно, ненадійно… Підіб'ють того голуба, та й потрапить зведення до чужих рук!
Він був зовсім юний, оцей радист-наводчик, і досвідчений командир гармати тільки посміхнувся нишком: вона. Теми для розмов знаходилися; Мишко вправно оперував своїм скромним запасом китайських та англійських слів. Цього було досить.