Ярослав з розумінням хмикнув.
— На Землі у нас є багато телепортів, але всі вони знаходяться на територіях спеціальних науково-дослідних центрів. Це теж зазначено у договорах, — пояснив директор магічної школи, — але ми не хотіли б переправляти тебе якимось із них. Усе обміркувавши, рада старійшин вирішила тимчасово приховати від земних правителів і їхніх науковців твої характерницькі здібності, хоча б до пори, коли ти навчишся ними користуватись. Інакше замість повноцінного навчання ти отримаєш роль піддослідного у ваших лабораторіях.
Ярослав здригнувся, уявивши таке життя: примусово-добровільне утримання, безкінечні аналізи, навколо люди в білих халатах і жодного рідного обличчя. Він, звичайно, за розвиток науки, але не тоді, коли самому доведеться стати лабораторним матеріалом.
— Отож, — продовжив пан Сірко, — ми вирішили, хоч це й суперечить договорам, налаштувати телепорт з виходом у твоїй квартирі, минаючи земні науково-дослідні центри. На розрахунок необхідних формул піде близько тижня. Аби не витрачати даремно часу, ми приписали вас до першокурсників, урок починається через… — Іван Сірко поглянув через вікно на вежу з годинником і лукаво посміхнувся, — через 15 хвилин.
От, дідько! Запізнюватися не хотілося. Ще вчора, після того, як минув перший шок, Ярослав вирішив, що бути характерником — це круто! Хлопець, як вихор, залетів у кімнату, де ночувала Кнопка:
— Швидко! У нас обмаль часу! Ми йдемо на уроки!
Хутко умив заспану дівчинку холодною водою, за кілька секунд причесав її гребінцем і підштовхнув до ванної кімнати:
— Переодягайся, тільки не довго там!
— Чесно підемо? — Кнопка нарешті прокинулась до такого стану, що вже могла ставити питання.
— Чесно, чесно, давай пришвидшуйся там, бо запізнимось.
За зачиненими дверима ванної почалося активне шебуршіння, і за хвильку Світланка вискочила, на ходу поправляючи свою жовту суконьку, яка якимось дивом за ніч стала геть чистою.
— Може, нам побігти? — підстрибуючи, запитала занепокоєна дівчинка, — раптом запізнимось?
Ярослав критично оглянув Кнопку і, задовольнившись побаченим, відповів:
— Ні, бігти не будемо, але нам справді варто поквапитись.
Розклад уроків Ярослав запримітив ще напередодні ввечері, коли йшли лягати спати. Він спокійнісінько висів на першому поверсі. Сьогодні першим уроком була медитація. Коротко пробігши поглядом по предметах, Ярик побачив фізкультуру, біологію, магію ілюзій, вогню, повітря, артефактологію, амулетологію, рунологію, але надалі роздивлятися часу не вистачало. «Потім детальніше розберуся», — вирішив для себе хлопець і поспішив за Кнопкою, яка нетерпляче сопіла й у такт своєму сопінню притупувала ногою.
До аудиторії, де мав проходити урок, підійшли якраз вчасно. Більшість учнів уже зібралися, але вчителя ще не було. Ярослав напустив на себе впевнено-дружелюбно-незалежний вигляд і рушив до своїх майбутніх однокласників. За Світланку не хвилювався, був упевнений, що головне — не дати її образити спочатку, а потім вона гарантовано завоює симпатії і класу, і вчителів. Поки підходив, роздивлявся учнів. Було їх з десяток віком від 12 до 14 років. Хлопці стояли під зачиненими дверима класу, чекаючи викладача. Усі були одягнені в штани і сорочки з коричневого полотна, підперезані чорними полотняними пасками. Ярик у джинсах, білій футболці і спортивній кофті та Кнопка в жовтому платтячку ніяк не вписувались у канони місцевої моди. «Нічого, прорвемось» — оптимістично постановив собі Ярослав і вирішив заговорити першим, узяти, так би мовити, ініціативу в свої руки:
— Привіт! Мене звати Ярославом, а це — Світланка, — дівчинка визирнула з-за Ярикової спини й чарівно усміхнулась, — я так розумію, ми будемо навчатися разом. Адже ви перший курс?
— Перший… — порізно і якось невпевнено відповіли присутні.
— Щось я не бачив, щоб тут дівчата навчалися, — озвучив загальне здивування широкоплечий блондин з пронизливо-блакитними очима, — та й ти якийсь… — блондин невизначено покрутив у повітрі рукою, підбираючи слова, — якийсь дивний.
— Нічого, роззнайомимося ближче, то, може, якось позвикаємо один до одного. Принаймні, у нас усіх по дві ноги, по дві руки і по одній голові. Хоча, — Ярик довірливо усміхнувся, — ви для мене теж добряче… дивні!