На позачерговій раді старійшин панувало небувале пожвавлення.
— Більше шести десятків вступників до школи характерників! Такого ще не було!
— Так, минулого року було тільки семеро, а цьогоріч — поверх шести десятків!
— У нас нема, де їх розмістити!
— Треба переглянути провізію, на таку кількість учнів запаси точно не розраховані!
— Ну, і переглянемо! І вчителів нових наберемо! Такими дарунками долі не розкидаються!
— Тихо, тихо! — голова ради, Тарас Іванович, вирішив усе-таки розпочати засідання так, як годиться, — слово надається панові Вербицькому.
— Шановні присутні, — підвівся пан Вербицький, — цього року набір учнів до магічної школи побив усі рекорди. Відрядження наших співробітників на пошуки підлітків з магічним Даром увінчалось успіхом, який перевершив усі сподівання. Відвідавши багатолюдні місця, вони виявили майже чотири десятки майбутніх характерників. З усіма батьками проведена роз’яснювальна робота, з жодною родиною проблем не виникло. Крім того, самопливом було прийнято на навчання кільканадцять юнаків. Ще з десяток майбутніх учнів потрапили на Іктур містичним шляхом. Тут я хотів би передати слово Хранителю озера Рівноваги.
— Учора зранку на поверхні Озера з’явилися лінії, що з’єднували деякі планети з Іктуром. Для прояснення ситуації ми спорядили експедиції до місць, де вони локалізувалися, щоб дослідити аномальні явища. Натомість знайшли десятеро потенційно дуже сильних характерників, які спонтанно телепортувалися на Іктур. Причому одна з них — дівчина.
— Що? Не може бути! — заметушилися члени ради.
— І, незважаючи ні на що, це справді так, — підтвердив Іван Сірко, — ніякої помилки бути не може.
— Оскільки це навряд чи можна вважати випадковістю, — продовжив Хранитель, — погодьтесь, десять спонтанних телепортів і всі в один день і на одну планету вважати за простий збіг обставин просто неможливо, то весь цей час я провів за давніми рукописами й фоліантами. І буквально перед самим засіданням знайшов оце…
Дідусь заклопотано постукав себе по кишенях і нарешті дістав з однієї з них пожовклий від часу пергамент:
— «… Як відомо, тоді наступили важкі часи для захисників людства. Ми ледве пережили ці сповнені горем і смертю роки. Слава Творцю, який направив до нас кілька сильних характерників, просто перекинув їх з інших планет мало не на поріг школи. Ми навіть майже встигли довести їхнє навчання до кінця. Без їхнього вкладу у війну ми програли б ще на самому початку…». Тут ще є текст, але геть нерозбірливо, мені не вдалося прочитати ні з ким була війна, ні коли це було. Можливо, наші вчені спробують реанімувати цей свиток.
— Звичайно, спробуємо, — відгукнувся пан Вербицький, — я переконаний, що нам це вдасться. У нас є такі технології, просто цукерочки, а не технології!
Військовий міністр, пан Барс, уточнив:
— Якщо можна, покваптеся з відновленням цього документа. З’явилась у мене підозра, що ці мимовільні характерники потрапили до нас не просто так. Чи не попереджує це нас часом про масштабні військові дії. Якщо це дійсно так, то кожен день на рахунку. Я сьогодні ж віддам наказ упорядкувати списки всіх, хто в нас є на пенсії з реальним бойовим досвідом. Плани дій на випадки різних надзвичайних ситуацій уже оновлено. Вони лежать перед кожним з вас на столі, з ними ви можете ознайомитися пізніше. Розвідка активно працює, але поки що нічого серйозного не виявлено. А взагалі-то щось мені тривожно на душі, панове, а інтуїція, на жаль, мене дуже рідко підводить.
Наступного дня у школі був справжній переполох: звідкись привели чи привезли купу нових учнів. Новачки скрізь пхали свого носа, порозбрідалися по всіх закутках, постійно щось розпитували. А на Світланку ледь пальцем не показували. Оскільки в Ярослава після вчорашніх занять фізкультурою шалено боліло все тіло, то й настрій у хлопця був відповідний. Коли в черговий раз примітив, як якісь нахаби витріщаються на Кнопку, а найрозумніший навіть пальцем тицьнув і зареготав, то на повному серйозі пригрозив пальці повідкручувати й закинути так далеко, що ніхто їх не знайде. Не знати, що побачили в Ярикових очах новачки, але дивитися почали з осторогою.
На ґанок вийшов директор Іван Сірко, задумливо роздивився навкруги і, підкрутивши сивого вуса, штовхнув промову на тему відповідальності, високої честі бути захисниками людства й необхідності наполегливо навчатися. Ярослав, чесно кажучи, пропустив половину виступу. Набагато цікавіше виявилося роздивлятися цьогорічний набір майбутніх характерників. Потім до роботи підключилися вчителі, напрочуд діловито й швидко розбили новачків на класи по десять осіб і відвели заселятись у кімнати.