— Знаєте, — раптом заговорила дівчинка, — я так сумую за мамою й татом… Вони там, мабуть, хвилюються й зовсім мене загубили…
— Та й мої батьки точно переживають, — відгукнувся Ярик, — додзвонитися до мене не можуть… Директор обіцяв, що ще кілька днів — і налаштують для нас з тобою телепорти додому…
— Так, тут цікаво, але… Якби мама знала, де я, то вона не хвилювалася б.
Хлопці з класу співчутливо замовкли. Усі знали, яким неймовірним чином опинилися ці двоє у школі.
— Відпочили? — до друзів підійшов учорашній знайомий — учитель медитації Сергій Никифорович. Ярослав із соромом примітив, що його борода вкоротилася майже на половину і втратила свій білосніжний колір, — ну то ходімте продовжувати те, що ви називаєте уроками.
— А ви як це називаєте? — ідучи, поцікавилася Світланка, вчепившись однією рукою за Ярика, а другою — за рукав білої хламиди вчителя.
— А я це називаю знущанням малолітніх над благородним високоосвіченим чоловіком похилого віку, — відказав дідусь.
— Ми більше не будемо, чесно! — Кнопка зробила очі, як у Шрекового кота, — ми, навпаки, будемо старатися й зовсім скоро теж станемо благородними, високоосвіченими й похилого віку!
Першим не витримав Олег, уявивши цю картину, застиг, хапаючи ротом повітря й давлячись реготом. За хвильку зі сміху покотилися усі. Сергій Никифорович так сміявся, що аж на очах виступили сльози. Учителі й учні, що йшли назустріч, здивовано оглядалися й дивились услід дивній компанії, що регочучи пересувалася коридором магічної школи.
Коли всі розташувалися в уже знайомій кімнаті з килимками, Сергій Никифорович, лукаво посміхнувшись, надав слово Ярославу:
— Зараз цей юний характерник, який учора відзначився на занятті, зачитає нам свій реферат. Це й буде наша сьогоднішня тема уроку. Якщо, звісно, він підготувався.
Ярослав підвівся, прокашлявся. Усе-таки не даремно він учора разом з Кнопкою шукав бібліотеку. Не понадіявся на те, що старий учитель забуде про домашнє завдання. І, як виявилося, правильно вчинив.
Якщо коротко, то ті світлячки, які Ярослав мав радість бачити вчора, це живі істоти, а рисочки — лінії Сили. Лінії відрізняються кольором і товщиною. Наприклад, із зеленими найлегше працювати, коли когось лікуєш, а всі відтінки червоного найкраще пасують для роботи з вогнем. Найтовстіші лінії водночас і найслабші, ними можуть користуватися навіть ті, хто мають мінімальний Дар. Чим сильніший характерник, тим тоншими лініями він може оперувати й тим результативнішими є його закляття. Закінчуючи читати реферат, хлопець потай гордився тим, як добре він його написав, та водночас і хвилювався, чекаючи на реакцію Сергія Никифоровича й однокласників. Судячи з тиші, яка панувала в класі, учням реферат видався цікавим.
— Чудово, — підвів підсумок учитель після виступу Ярика, — а зараз ваше наступне завдання. Намагаєтеся побачити навколишній світ так, як учора. Якщо вам це вдасться, вибираєте велику лінію Сили синього кольору й формуєте з неї от таку фігуру.
Сергій Никифорович зобразив у повітрі звичайний трикутник з колом всередині, який застиг у повітрі, повільно обертаючись навколо своєї осі.
— Це закляття концентрації пам’яті. Воно дуже просте й саме з нього ми зазвичай починаємо вивчати магічні плетіння. Після активації це закляття на деякий час робить пам’ять абсолютною. Дуже допомагає, знаєте, при вивченні домашніх завдань або при підготовці до іспитів.
Учні пожвавились, радісно загомоніли. Ще б пак! Такі перспективи!
— Для активації, — спокійно продовжив Сергій Никифорович, ніби не помічаючи нездорового ажіотажу після його слів, — необхідно бережно, ніби мати, яка пеленає немовля, додати до плетіння малесеньку краплинку своєї сили. Дідусь прищурився, — малесеньку краплинку, повторюю спеціально для Ярослава.
Класом прокотилися смішки.
Цього разу Ярославу набагато швидше вдалося побачити себе в оточенні золотавого скупчення іскор. Оглянувся навсібіч уже більш усвідомлено, ніж учора. Тепер стало ясно, що найближчі сяйливі кульки — це однокласники, он та, трохи більша — учитель. А там, ще далі, скільки сягає око — багато-багато істот з усіх сторін. «Цікаво, то тут стін як ніби зовсім не існує? Зараз швиденько зроблю плетіння для концентрації пам’яті і поки ще є час оглянуся тут». Порішивши на цьому, Ярослав потягнув до себе найближчу товсту блакитну лінію Сили і подумки зробивши зусилля відірвав від неї шматок. «Ура! Виходить!» Так само подумки склав з неї трикутника. Відсмикнув менший відрізок і створив з нього коло. Запхнув усередину трикутника. «Прекрасно! Тепер активувати. Як там, додати малесеньку краплинку своєї сили? Клас! Усе ясно. Дістаємо з кишені піпетку і ллємо, чи що? Ні, ну все-таки, якщо без жартів?» Ярослав задумливо кружляв навколо свого творіння. «А якщо от так?» Хлопець відділив від себе жменьку золотих іскорок, подумав і про всяк випадок узяв тільки кілька з них. Почав повільно наближати їх до свого плетіння. Іскорки пливли, пливли у просторі й раптом всмокталися в Ярикове закляття. «Є-ес! Перемога! І я навіть нікуди не лечу вниз головою й нічого не спалив!» Ярослав озирнувся. «З ґлузду можна з’їхати! Увесь світ — як на долоні! Он яка зірочка майже на краю світу: ніби тьмяна, але іноді яскраво спалахує, а потім знову гасне!» Хлопець потягнувся до неї й раптом відчув, що летить. З карколомною швидкістю повз нього проблискували душі живих істот, а облюбована ним зірочка стрімко наближалася. «От, блін! Я нічого такого не мав на увазі!» Останнім, що запам’ятав Ярослав, було відчуття падіння, болісний удар у спину і думку: «Що не урок медитації, то якісь кляті проблеми!»