— Я теж бачив цей кристал. Бридка штука. І твого знайомця, здається, теж бачив. Він називав себе слугою якогось Повелителя.
— А ти? Ти так і не розказав про себе, — поцікавився Юрій.
— А я з такої далі, де майже ніхто не вірить у магію. І навіть не знаю, як повернутися додому. Виявилося, що в мене є здібності до характерництва, але я ще не вмію ними до ладу користуватись. Тож я тепер навчаюсь у школі магії. Уже два дні, — Ярослав саркастично хмикнув, — а ще інколи мене закидає в інші світи. Як от тепер. А в школі в мене залишилася Світланка. Коли ми звідси виберемось, я тебе обов’язково з нею познайомлю. Жаль, зараз не можу нічого начаклувати, чомусь не виходить зосередитись. Може, тому що весь час очікую неприємностей…
Повелитель Жаху був розлючений. Його голос гнівно гримів над схиленим у поклоні слугою.
— Як це зник?! Ти, жалюгідний черв’як, не зміг дати раду прикутому й знесиленому в’язню?! Я дуже розчарований у тобі й у твоїх можливостях, — голос Повелителя став вкрадливим, — може, варто пошукати тобі заміну?
— Не губи, Володарю, — голос слуги дрібно тремтів від страху, — я знайду ще багато юнаків з характерницькими здібностями і ми будемо перекачувати вам від них ще більше сили. Я знайду всі необхідні інгредієнти для ритуалу й ми розкидаємо пастки для негативної енергії по всіх відомих світах. І скоро, зовсім скоро ви станете таким могутнім, як заслуговуєте!
— Я ВЖЕ могутній! А ти, бовдуре, маєш розуміти, що сила мені потрібна, тільки щоб розірвати Кристал!
— Так, Повелителю! Вибачте, Повелителю, свого нікчемного раба! — чоловік упав навколішки й почав підвивати від страху.
— Поки що ти мені потрібен, — Повелитель Жаху змінив гнів на милість, — а тепер волочи сюди наступного бранця й слідкуй, щоб він не втік, ха-ха-ха! Сьогодні мені хочеться більше крові й страху, давай когось із нових, а не зі старих…
— Дивись! — показав раптом Юрко, — то часом не будинки?
Ярослав придивився. Справді, вдалечині виднілася околиця села. Іти відразу стало веселіше. Хлопці трохи скоригували курс і побрели до людей.
Коли підійшли до крайніх хат, нерішуче спинилися.
— Щось мені тут не подобається, — насторожено промовив Ярослав.
Нікого не було: ні дітей, ні дорослих, ні навіть якогось простого собаки чи курки.
— Може, вони кудись перебралися, бо злякалися повені? — припустив Юрко.
— Схоже на те… Чорт! Дивись!
— Що там?
Ярослав мовчки показав у подвір’я першого будинку. Юрій підійшов, заглянув поверх воріт та так і застиг. На землі лежали тіла тих, хто колись були місцевими жителями. Всохлі й зовсім не схожі на людей, скоріше на якісь штучні муляжі.
— Це ще що таке? — Юрко злякано оглядав місце трагедії, не наважуючись підійти ближче.
У Ярослава раптом потемніло перед очима, на мить він узагалі перестав бачити. Коли проморгався й протер очі, побачив усе дуже дивним чином. Ні, усі предмети залишилися такими, як і були, але навколо всього тепер бачилась аура різних кольорів, а в повітрі спокійнісінько літали лінії Сили.
— Якісь паранормальні здібності, — Ярослав поморгав знову. Новий зір зникати не хотів і, сказати чесно, трохи заважав.
— Екстремальна ситуація на мене так вплинула, чи що… Скоро роги виростуть або луска… — невдоволено бурмотів хлопець, не забуваючи одночасно оглядати околиці своїм новим зором. Поки що нікого живого не спостерігалося.
— Про що ти? — насторожено поцікавився Юрко. — Ти знаєш, що тут трапилось?
— Я не впевнений, — відповів Ярик, — мені здається, що тут побувала якась нечисть. Знаєш, на роботу кого це схоже? Недавно утвореного упиря. Зараз, почекай, згадаю, що ми там вчили… Хто ж знав, що ці знання мені так швидко згодяться? Упирі утворюються там, де є скупчення негативної енергії, харчуються кров’ю й життєвими силами будь-яких живих створінь і, що найгірше, уміють трохи користуватися магією.
— Ти хочеш сказати, що десь тут бродить упир-кровосос з магічними здібностями? — Юрій підозріливо блукав поглядом по сторонах, особливу увагу приділяючи темним закуткам.