— Ти думаєш, що час минає дарма? Ось дивись, дорогу вибрали до підземелля, усього за чотири години доберемось — це раз, припасів трохи взяли в дорогу — це два, зброю перевірили — це три, посильного на Іктур відправили з новинами — це чотири. Тобі ще ось дещо приніс, — Ярик підняв голову й побачив, що Сергій Вороний протягує йому невеличку книжечку в коричневій палітурці.
— Що це?
— Дорожні замітки одного молодого джури, він з нашим загоном практику проходив. А після закінчення забув свій записник. Він його не шукав, а в нас теж руки не дійшли повернути. Отож можеш спокійно користуватись, може, для чогось і пригодиться.
Поки всі сідлали коней і рушали в дорогу, Ярослав не відривався від нотаток невідомого джури. Це було саме те, що треба! Самі основи, ще й пояснення до них. А то зі знанням одного лиш закляття концентрації пам’яті багато не навоюєш. Заглибившись у читання, навіть не помітив, як опинився у сідлі. Видно, хтось із бійців, а, може, Юрко, бачачи зосередженість Ярика у вивчення нотаток, попіклувався, засідлав коня замість нього. Щоправда, більшість заклять і плетінь усе одно були ще занадто складними для характерника-початківця, але були й такі, що цілком під силу.
Сашко Заповітряний на прізвисько Вентилятор переминався під дверима квартири, де жив його однокласник Ярослав. Укотре натиснув на дзвінок — безрезультатно! Що ж таке! Уже половина весняних канікул пройшла, а від Ярослава ні слуху, ні духу! А скільки було планів! Можна за комп’ютером сидіти хоч до ранку, адже Ярославових батьків нема вдома; можна піти гуляти й знайомитись із дівчатами; можна відео знімати, хотіли ж стати відомими відеоблогерами! Коротше кажучи, багато що можна! Ех… І де той Ярослав подівся? Таких нудних канікул у Сашка ще не було! Заповітряний розвернувся й побіг униз сходами, думаючи, що якщо до кінця канікул Ярик не з’явиться, то в школі буде мати з ним конкретно серйозну розмову!
Пан Вербицький сидів у своєму робочому кабінеті. Стіл був закладений акуратними й не дуже стосами паперів. От і зараз головний науковець Іктура підсунув до себе один зі звітів і вдумливо з ним ознайомлювався. Мова йшла про невідповідність величини негативної енергії й кількості сутностей, які були знищені летучими загонами за останніх півроку. Раптом розмірений плин роботи був безжально порушений: до кабінету, гарячково розмахуючи рукою із затиснутими в ній папірцями, швидким кроком увірвався молодий науковець.
— Ось! Ось! Ви тільки погляньте! Я застосував титрування розчином перманганату і…
— Стоп! — пан Вербицький за роки роботи в науковій сфері чудово вивчив психологію своїх співробітників і прекрасно знав: якщо вчасно не спинити цей потік, то вчений ще довго буде розказувати як, де і коли він робив, забувши, власне, чому прийшов, — а тепер скажи коротко й по суті.
— Ось відновлений свиток, що його нам дав Хранитель озера Рівноваги. У нас вийшло! Спочатку ми змогли прочитати тільки частину тексту, а деякі слова й навіть речення було зовсім неможливо розібрати. Пергамент дуже старий, не менше тисячі років, тому треба було бути дуже обережними, щоб не пошкодити саму структуру…
Пан Вербицький мовчки простягнув руку й молодий науковець, затнувшись на півслові, простягнув йому оновлений свиток. Він ще поривався про щось розказати, але поглянувши на зосередженого пана Вербицького, що занурився в читання, передумав. Так і стояв, кусаючи губи, і подумки розповідав, як багато методів для відновлення було використано, про багатоступеневу обробку пергаменту різними реагентами, про десятки аналізів його хімічного складу, про хвилювання, щоб не пошкодити цінний документ, і про радість від вдалого поєднання старих і новаторських технологій відновлення.
Під час читання брови пана Вербицького піднімалися все вище й вище, поки не застигли у крайній найвищій точці, до якої зуміли дотягнутися. Тому що в тексті ішлося про речі, які шановному старійшині науковців належало знати досконало, тоді як він чув про це вперше в житті. Дочитавши, пан Вербицький глибоко задумався, час від часу ковзаючи поглядом по пергаменту. «Трапилось так, що ми схибили у лікові й запізнилися з ритуалом укріплення Кристала. Зараз уже й не знайдеш, хто перший припустився помилки, хто не звернув увагу на неправильні розрахунки, хто винен більше, а хто менше. Усе-таки, тисяча років — задовгий строк для звичайного людського життя. Кристал Відокремлення, у якому Творець ув’язнив стародавнє Зло, почав втрачати міцність. І Володар Жахів почав потроху, непомітно для нас набирати силу. Якимось чином він використав негативну енергію й примусив її віддзеркалюватись на його посилення. Летучі загони й характерники відзначали зменшення кількості навій, упирів, нічниць, але ніхто не здогадався, куди насправді спрямовується сила. А потім ледь не стало пізно. Лада, де розташоване сховище Кристала Відокремлення, майже вся опинилася під владою Зла. Наші характерники не могли пробити жоден телепорт на планету. Володар Жахів черпав свою силу з людських страждань і насилля, тож не важко уявити, яким було його правління. Особливо багато енергії він отримував від знущань над характерниками, що опинилися під його владою.