Як відомо, тоді настали важкі часи для захисників людства. Ми ледве пережили ці сповнені горем і смертю роки. Слава Творцю, який направив до нас кілька сильних характерників, просто перекинув їх з інших планет мало не на поріг школи. Ми навіть майже встигли довести їхнє навчання до кінця. Без їхнього вкладу у війну ми програли б ще на самому початку».
Пан Вербицький думав. Цей пожовклий пергамент став ніби поштовхом для його розвинутого аналітичного розуму. Шматочки мозаїки раптом закружляли перед його внутрішнім зором, склалися докупи й почали утворювати ще не повністю зрозумілу, але вже чітку картину. Усе знайшло своє місце — і зникнення учнів-характерників, і незрозумілий темний туман, що вкрив озеро Рівноваги, і поява на Іктурі підлітків із сильним характерницьким Даром, і навіть недавно прочитаний звіт про невідповідність негативної енергетики кількості утворених упирів, навій та інших негативних віддзеркалень.
Порухом руки відпустивши молодого вченого, який приніс свиток, пан Вербицький почав розмірковувати. Чи могло статися так, що він собі все просто нафантазував? Можливо, ці всі факти ніяк не пов’язані між собою й він бачить те, чого насправді немає. Гарний же він матиме вигляд, якщо підніме тривогу через якісь свої вигадки. Але, з іншого сторони боку, якщо стародавнє Зло справді прокидається й набирає силу, то наслідки можуть бути просто жахливими. Прийнявши рішення, пан Вербицький рішуче підсунув до себе кришталеву Кулю зв’язку. Усе-таки, його робота — наука, а не такі глобальні рішення.
Голова ради старійшин, Іван Тарасович, не знав, за що хапатись передусім. Якось водночас навалилася просто купа справ! І всі, як на підбір, термінові! На планеті Родар небувалий неврожай, населення вже перейшло межу, за якою починається справжній голод. Правителі просять терміново допомогти зерном або будь-яким іншим провіантом. Терміново! От як ніби вони не знали, яку мають ситуацію з урожаєм. Для чого було чекати до останнього, питається? Але справа справді не може чекати: голод серед населення — це не той гріх, який Іван Тарасович готовий узяти на свою душу.
На планеті Нікія взагалі переполох. У столиці однієї з країни посеред головного майдану приземлився космічний корабель. Візит фіолетових ящеркоподібних прибульців — однозначно термінова справа! Без зволікань слід направити туди пані Кіото з помічниками. Звичайно, Нікія — технічно розвинута планета, навіть більше, ніж Земля, і своїх фахівців у них, безперечно, вистачає. Однак навряд чи в них є спеціалісти з телепатичного спілкування, які під час розмови можуть інтуїтивно здогадуватися про неприємні теми, відчувати звичаї й традиції і мають здатність подумки знизити рівень агресивності або роздратування співрозмовника.
На спокійній планеті Сверигії, від якої не чекали ніякої каверзи, проворонили цілу зграю лідниць. Узагалі-то вони не дуже люблять колектив собі подібних, але цього разу з якоїсь причини згуртувались. Тепер літають від села до села, від міста до міста, відморожують людям руки, ноги, вуха, насилають застуду. Що ще гірше — знищити їх не можна, тільки тимчасово знешкодити. А на таку зграю одного характерника буде, безумовно, недостатньо.
Іван Тарасович писав розпорядження, які потім секретар передасть, куди слід, і міркував про своє життя. От чогось люди гадають, що варто стати старійшиною — і все: більш нічого робити не доведеться, тільки накази віддавати. І мало хто замислюється, що для того, щоб віддавати оті накази, треба спочатку всебічно вивчити ситуацію, а потім узяти на себе відповідальність за прийняте рішення. До того ж, відповідальність не просто якусь теоретичну, а реальну, за інших людей. А що робити, коли не вистачає часу, щоб розібратись у ситуації, а вирішувати треба без зволікань? А буває, починають звертатися зі всілякими дрібницями, з якими чудово впоралися б і помічники. Он на столі цілий стос паперів з такими справами. Обов’язки, одні обов’язки… Узагалі-то, керівники — теж люди. Зі своїми характерами, емоціями, втомою й бажанням інколи відпочити.