— Обов’язково дамо. Слід використати будь-яку можливість якнайшвидше дістатися місця ув’язнення цього древнього Володаря. А про Баштового пізніше поговоримо, — останні слова пана Барса прозвучали відверто погрозливо. У всіх, хто був присутній при розмові, аж забігали холодні мурашки по спинах.
— Щось мені якось тривожно, — Наталія Іванівна, Ярикова мама, щільніше запахнула домашнього халатика. — Уже третій вечір не можу додзвонитись до Ярослава.
— Наталочко, не хвилюйся, — Максим Миколайович підійшов до дружини й заспокійливо її обійняв. — Усе з ним нормально. Може, гуляти з друзями пішов, а може, у комп’ютерні ігри загрався, а тепер відсипається. Тим більше, у нього зараз канікули, уроків робити не треба, зранку прокидатися не треба — краса! Хіба ти не пам’ятаєш себе у восьмому класі?
— Я завжди відповідала на телефонні дзвінки!
— Знаю-знаю, і на дзвінки відповідала, і відмінницею була, і батькам по господарству допомагала, і взагалі — ти в мене найкраща!
— Нічого ти не розумієш, — Наталія Іванівна сердито запручалася, вирвалася з обіймів і вийшла на балкон готелю. — От тривожно мені якось на душі! Навіть за Сергійка так не хвилююся, хоч він і поїхав Бог зна куди на цих ваших велосипедах.
— Ну, з Сергієм ти десять хвилин тому розмовляла по телефону, — усміхнувся Максим Миколайович, — а Ярослав не відповідає, тому ти й вигадуєш собі всілякі жахи. А згадай, як колись узагалі всіх оцих скайпів, вайберів і мобільних телефонів не було, га? Листи один одному писали… А пам’ятаєш, якого я тобі листа з армії на Восьме березня написав?
— Так, — усміхнулася Наталія Іванівна, — на шести сторінках дрібним почерком. Мені всі подружки заздрили… Ти мені увагу не відволікай, я пам’ятаю, про що ми говорили. Хоча, може, ти й правий слушно говориш, і це просто діти дорослішають і стають самостійними, а я дарма так хвилююся. Хоча все одно щось мені тривожно, любий… А давай на середу-четвер полетимо додому? Тут нічого важливого не буде, тільки теоретичні виступи, а ми їх уже всі читали перед відрядженням. А в п’ятницю зранку вже й повернемось. Глянемо, як там удома, і швиденько прилетимо назад, давай?
— Ох, ну що ж з тобою робити. Для тебе — усе, що завгодно. Додому — то й додому.
— Значить так, — Сергій Вороний вдивлявся у схему підземелля так, ніби уявляв себе вже десь там, у підземних коридорах, — спершу відправимо когось на розвідку.
Ветеран Грім порухом руки дав знак двом бійцям і вони розуміюче кивнули у відповідь.
— Так… Тепер щодо самого плану… Заходимо всередину звичайним порядком для прихованого пересування в приміщеннях. Наших молодих помічників поставимо всередину порядку. Спочатку ми проходимо повз камеру, де був ув’язнений Юрій, а зараз, імовірно, Світланка. У разі, якщо вона там, біля неї залишається одна людина, думаю, Юрко. Усі інші рухаються в бік підземної зали з кристалом.
— А для чого нам іти туди? — не зрозумів Ярослав. — Якщо Світланка там, то заберемо її — й гайда додому. А потім уже з підмогою прийдемо.
— Ярославе, — Грім проникливо подивився хлопцеві прямо у вічі, — крім твоєї знайомої, там є й інші полонені. Чи ти думав, ми їх тут і покинемо?
Ярослав знітився й опустив очі долу. Справді, якось егоїстично він повівся: Кнопку рятувати, а доля всіх інших ніби й не цікавить його зовсім. Але це ж неправда! Він хотів би всіх врятувати, просто нікого з них не знає і навіть не бачив ніколи, тому й не переймався так сильно їхнім ув’язненням. Думав, вони можуть і почекати, поки летучі загони підійдуть більшими силами й зі справжніми характерниками. Якось незручно й неприємно вийшло.
Поки Ярослав переймався й переживав, десятник продовжував озвучувати план визвольної операції:
— З відомих ворогів у нас — Баштовий і сутність, що живе в кристалі. Можливо, є ще хтось, про кого ми не знаємо. Баштовий не має характерницьких здібностей або бійцівської підготовки, тому для його затримання достатньо простих рукопашних прийомів. Що стосується кристала, то у нас є чим його знешкодити. Антимагічний амулет — рідкісна річ, але у нас він є, правда, тільки в одному екземплярі. Радіус дії — два метри, час — до тридцяти хвилин. Значить, у центральній залі насамперед нейтралізуємо кристал, — Вороний провів пальцем по схемі підземелля, — Микола й Сашко біжать ось попід цією стіною до центру й активують амулет якнайближче до кристала. По дорозі страхуєте один одного, зрозуміло?
Названі бійці коротко кивнули.
— Тепер далі, — десятник подивився на Ярослава, — наш характерник тримає напоготові кілька бойових плетінь і слідкує, чи комусь потрібна допомога. У разі необхідності приходить на поміч. Я з Громом і Максимом займаємось Баштовим, усі інші — по ситуації. Питання?