Від імператора майже не відходила жона його василіса Феодора, проедр* (*Проедр - перший міністр.), постільничий Василь, не виходив з Великого палацу дні й ночі. До імператора приводили кращих лікарів Константинополя, їх везли з далекої Сірії, Венеції, Амальфи, проте вони не могли виявити причини хвороби імператора, а відтак не знали, якими ліками й знадоб'ями його лікувати.
Один тільки лікар - це був славетний Уне-Ра з Єгипту, - здавалося, розгадав таємничу хворобу імператора. Оглянувши висхле, кістляве тіло Іоанна, він довго розпитував, коли імператор почув себе недобре, що в нього болить...
- О, я розумію... - прошепотів лікар Уне-Ра. Проте, піймавши на собі погляд проедра Василя, що стояв біля ложа імператора, він знітився й замовк. Звичайно, тут не годилось говорити про хворобу.
Пізніше, коли вони залишилися один на один з проедром Василем, той запитав:
- Ти, лікарю, знаєш, що це за хвороба?
- Так, - відповів лікар. - Очі, печінка, серце, колір шкіри підказують мені, що імператору дали...
- Чому ти замовк? - зашепотів проедр.
- Імператору Іоанну дали отруту гадюки, яка водиться тільки в одному місці - в Єгипті, у верхів'ях Нілу.
- Ти божевільний... Константинополь і Ніл... Хто й коли міг дати таку отруту імператору?
- Не знаю, - низько вклонився лікар Уне-Ра. - Я говорю тільки те, що бачу й знаю.
- Прокляття! - скрикнув проедр Василь. - Та невже ж немає ліків, які б припинили дію тієї отрути?
- Я знаю такі ліки, - тихо відповів лікар Уне-Ра. Тоді проедр ступив уперед, схопив лікаря за руку й сказав:
- Якщо вони є, їх треба знайти і вжити одразу, негайно. Я, чуєш, лікарю, обіцяю тобі велику нагороду. Ти будеш патрикієм імперії, ти одержиш усе, все, що захочеш, тільки врятуй василевса.
Лікар залишив Великий палац. Він думав тепер лише про ліки, готував їх і, може, вилікував би імператора Іоанна, але наступної ночі, коли повертався додому на тиху вулицю біля Золотого Рогу, на нього біля самого будинку напали й пройняли ножами кілька невідомих, що одразу ж зникли. Єдиний лікар, що вгадав хворобу й міг ще врятувати життя імператора Іоанна, сам пішов у небуття, і це зробив проедр Василь, який власними руками дав імператору отруту в час походу під горою Олімп.
Імператор Іоанн знав, що він дуже тяжко хворий. Проте така вже природа людська, а імператорська й тим паче, - Іоанн Цимісхій не хотів, не вірив, що незабаром покине цей світ.
Правда, він говорив усім навкруг, що, либонь, помре, швидше велів будувати в Константинополі на Халці храм во ім'я Христа-спасителя, коли ж йому доповіли, що храм цей закінчують, то велів покласти там привезене ним з Палестини волосся з голови Іоанна Предтечі й приготувати там же мармурову гробницю для бренного свого тіла.
Але все це були тільки пусті слова - Іоанн хотів, щоб живі дбали про нього, молились, благали бога, що ж до самого бога - вважав, що ще один храм йому не завадить.
Цимісхій вдався й до інших заходів - маючи незчисленні маєтки в усіх фемах* (*Феми -- області.) імперії, він велить один із них, - невеликий, під Константинополем, - продати, а одержані гроші роздати ницим людям, особливо тим, що страждають від падучої хвороби. Іоанн Цимісхій робить це навмисне - божевільні ходять по Константинополю, падають, волають, моляться за одужання всемогутнього Іоанна.
Згадує Цимісхій ще про одно. З патріархом Антонієм, якого він сам колись вивіз із Студійського монастиря й висвятив на соборі в Константинополі, в нього склались недобрі стосунки: воюючи в Азії, Цимісхій змушений був позбавити духівництво багатьох пільг, через що Антоній запалився жагучою ненавистю до Іоанна.
Тепер Цимісхій звелів привезти в Великий палац не патріарха, а єпископа адріанопольського - Миколу; довго був з ним один на один, як усі говорили, а єпископ ствердив, висповідався в своїх гріхах, благав єпископа бути посередником між ним і богом.
Так діяв Цимісхій і так нібито готувався до смерті. Але коли починалася ніч, він непокоївся, кликав жону Феодору, проедра Василя, не відпускав їх від себе, благав їх шукати рятунку, перемогти хворобу, прагнув вирватися з її лабетів, жити, жити!
Василіса Феодора весь час була з ним - перевертала разом з слугами на ложі, напувала, давала знадоб'я, яке навівало сон, зволожувала оцтом чоло й вуста. Але вона сама почувала себе недобре, страждала від печінки, часом не могла вийти з кітону. Тільки проедр - паракимомен Василь - не залишав тепер Цимісхія.