Выбрать главу

В одну з ночей Іоанн довго мовчки лежав на своєму ложі, слухав, як за стінами свистить осінній вітер, дивився на мусії* (*Мусії - мозаїки.) колишніх імператорів, що з молитовниками в руках, з піднятими вгору очима змальовані були навкруг усіх стін спочивальні.

- І є одно, що не дає мені спати, одужати, жити, - раптом пролунав у тиші спочивальні його голос.

Проедр Василь, що сидів у цей час недалеко від ложа й, склепивши повіки, спочивав, схопився й запитав:

- Ти про щось говориш?

- Я говорю про те, - відповів Іоанн, - що ніхто не хоче й не може допомогти мені у Великому палаці.

По безбородому обличчю проедра Василя пробігла ледь помітна посмішка.

- Але чому ти забув про мене? - запитав він. - Правда, я розумію, зовсім недавно біля гори Олімпу ти говорив, що я не дбав і не дбаю про тебе, що я обдурював і зраджував тебе.

- Проедре! - прохрипів Іоанн. - Це були несправедливі слова, і я вже сказав про це. Я вірю тільки тобі, бо інакше збожеволів би в цій спочивальні.

- Спасибі тобі, василевсе, - схилив голову Василь.

- І ще я вірю одній людині в світі, - продовжував Іоанн, - яка не допустила б, щоб я так хворів і страждав, яка могла б вирвати мене з лабетів смерті, але яка, на жаль, перебуває зараз далеко від Константинополя.

- Ти про кого думаєш?

- Я говорю про Феофано, яку ми вислали в далеку Вірменію.

Проедр мовчки стояв перед імператором.

- Я звик вгадувати твої думки, - сказав він, - знав, що ти захочеш бачити Феофано, бо справді вона єдина може підвести тебе з ложа, через що давно послав у Вірменію дромон* (*Дромон - великий корабель.).

- Ти добре зробив, проедре. Я хочу бачити Феофано, тільки вона з'явиться в Константинополі.

2

Проминуло шість років відтоді, коли Іоанн Цимісхій після вбивства Никифора Фоки за вимогою патріарха Полієвкта вислав Феофано на острів Прот у Пропонтиді, а ще пізніше, коли вона втекла звідти й сховалась у соборі Софії, вислав, за власним уже розсудом, у далеку Вірменію.

Імператор Іоанн додержав слова - усі ці роки Феофано жила у Вірменії, в городі Ані* (*Ані - столиця Вірменії.), як справжня василіса, мала палац, багатьох слуг, скарби. Разом з нею жили спочатку й обидві її дочки - Зоя й Анна. На десятому році менша її дочка Зоя померла, і з нею залишилась одна Анна.

Феофано була такою ж, як і у дні молодості, - завзятою, упертою, жорстокою, в свої тридцять п'ять літ вона лишилась чарівною, красивою, як і раніше, роки, здавалося, обминали її, на гарному, рівному, як мармур, обличчі не було жодної зморшки, очі так само блищали під рівними тонкими бровами, уста пашіли, витонченим рукам її, персам, усій постаті могли б позаздрити самі богині.

Однаковим лишилося й серце Феофано - рік за роком у нього збиралась образа, жадоба помсти, ненависть до Іоанна Цимісхія, до проедра Василя, з яким, либонь, була зв'язана більше, ніж з Іоанном, бо з ним заподіяла смерть свекру своєму Костянтину, чоловіку Роману, Никифору Фоці, разом вони клали корону й на голову Іоанна Цимісхія.

І Феофано готувалася до боротьби з ними - тут, в Ані, вона часто навідувалася й стала другом царя Ашота, приймала в себе вдома й сама була бажаною гостею багатьох ішханів* (*Ішхани - аристократія, знать (вірм.).), раз і другий їздила в Грузію, де говорила з царем Давидом, азнаурами* (*Азнаури - дворяни (груз.).), Феофано знає, що робить, - у Грузії й Вірменії безліч людей ненавидять Візантію, яка прагне поневолити їхні землі, і Ашот, і Давид - вороги імператорів ромеїв, але мати малолітніх Василя й Костянтина, яку вигнали з Константинополя, може стати їх щирим другом. Впливає й краса Феофано, боже, до чого чудова ця удовиця-василіса!

Не забуває Феофано ще одного - недалеко звідси, в Каппадокії, підіймали повстання проти Іоанна брат Никифора Фоки Лев і син його Вард; нині Лев живе осліплений у Амазії, Варда постригли й вислали в монастир на острові Хіосі. Феофано цікавиться Вардом Фокою, зустрічає в Ані його прихильників - все в цьому світі може знадобитись!

Одягнутий у чернечу рясу Вард Фока, одержавши першу звістку про Феофано, яка живе в далекій Вірменії, ожив духом. Вард Фока добре пам'ятає свою тітку. Ще в Константинополі, зустрічаючи Феофано, він божеволів від її краси. Чернець Вард, що змушений нині проводити час у постах і молитвах в монастирі на острові Хіосі, почувши здалеку клич Феофано, готовий зробити все, що вона звелить.

У Константинополі також пам'ятали про Феофано. У Вірменії вона одержала від проедра два пергаменти з побажанням доброго здоров'я й щасливого повороту до Константинополя. Проедр Василь думав, діяв, підбадьорював Феофано.