Выбрать главу

Феофано байдуже нібито сказала:

- Я тобі відкрила всю правду, ти ж роби, як хочеш, Іоанне. Пам'ятай, що Феофано близько, у Влахерні, і допоможе, врятує тебе, я завтра ж, завтра знайду, пришлю тобі ліки.

- Спасибі, Феофано!

Вона схилилась і поцілувала чоло імператора.

- Імператор мусить діяти спокійно, - нахилившись до вуха імператора, прошепотіла Феофано. - У тебе є багато ворогів.

- Я знаю, що в мене і в тебе є багато ворогів, і діятиму дуже спокійно, - також пошепки відповів на це Цимісхій. - Нині ще досить одного мого слова - й усе буде, як я хочу Спасибі, Феофано. Уже пізно, іди пришли мені ліки сама жди мого слова.

- Прощай. До побачення, любий василевсе!

5

У ніч перед 6 січня 976 року до спочивальні вмираючого імператора прийшов вселенський патріарх Антоній - сивобородий, старий, але жвавий ще чоловік. Увійшовши туди, він низько вклонився імператорові, а потім сів біля його ложа.

- Помираю я, отче, - почав імператор. Патріарх смиренно сказав:

- Всевишній благословив тебе, він принесе тобі здоров'я, дасть довгі літа життя на благо Візантії й усього світу.

- Ні, отче, дні мої пораховані, і я покликав тебе, щоб зробити останні земні мої розпорядження.

- Великий василевсе, - говорив патріарх, - церква день і ніч молиться за твоє здоров'я, хоч ти сам не дуже доброзичливий до нас: ходив у походи, нас позбавив усіх пільг, коли тобі важко, кличеш до свого ложа не мене - патріарха, а якогось адріанопольського єпископа... Хоч, правда, - закінчив патріарх, підійнявши руки д'горі, - всі ми рівні перед богом: василевс, патріарх і єпископ також-де, а перед смертю тим більше.

Імператор розумів образу старого патріарха.

- Я кликав багатьох і багатьох осіб, - сказав він, - і готовий покликати сюди всю церкву. Але патріарх у мене один, і тому в цю особливо важку годину кличу токмо тебе. І ще мушу сказати, отче мій Антонію, що я діяв не завжди справедливо щодо тебе й церкви, - коли імперії було важко, позбавив духівництво багатьох пільг, встановлених попередніми імператорами. Що ж, винюсь, повертаю церкві всі її пільги, які забрані були в неї передаю їй храми, дам землі в Македонії й Фракії.

- Господь не забуде тебе, ми ж прославимо навіки.

- Я хочу піти з цього життя, повівши тобі про всі свої гріхи й одержавши перед життям вічним прощення від бога...

- Говори, василевсе, а я іменем господа бога відпущу тобі всі гріхи.

- Я хочу сказати про один гріх: незаконний мій шлюб.

Патріарх, не розуміючи нічого, пильно дивився на Іоанна.

- Як тобі відомо, отче, у імператора Костянтина були діти Роман і Феодора, я ж небіж покійного Никифора, що був чоловіком Феофано - дружини Романа...

- О, розумію, - суворо промовив патріарх, - спорідненість третього коліна, а церква забороняє кровозмішання до шостого коліна... Пам'ятаю, патріарх Полієвкт заборонив шлюб Никифора з Феофано, хоч він був тільки хрещеним батьком її дітей... А тут справа гірша.

- Мучусь, отче... Як стану я на суд перед престолом господа бога?..

- Не пізно ще церкві оголосити цей шлюб кровозмішанням, розірвати його, я ж іменем бога прощу і вже зараз прощаю тобі гріх.

- Я згоден, отче, і прошу оголосити мій шлюб кровозмішанням, розірвати його...

- Воля твоя буде виконана, василевсе... Церква розриває твій шлюб з Феодорою.

Ближчого ж дня, зібравши синкліт і запросивши на нього патріарха Антонія, проедр Василь домігся, що члени синкліту визнали шлюб Іоанна з Феодорою недійсним, бо, мовляв, Іоанн був небожем імператора Никифора, а Никифор - кревним родичем імператора Костянтина, через що шлюб його з Феодорою є кровозмішанням.

З таким самим і, мабуть, більшим правом можна було довести й інше - що Іоанн все життя прагнув і все одно не міг стати родичем когось з імператорів, але проедру Василеві досить було ухопитись за тоненьку ниточку сумнівів, потрібних для досягнення своєї мети, і ця ниточка стала справжнім канатом. Синкліт ухвалив, патріарх благословив, і наступної ночі корабель з Феодорою вийшов із Золотого Рогу, круто завернув біля півострова й попрямував на захід - до Проту. І, звичайно, Феодора не була Феофано - надії повернутися в Константинополь не мала.

Не тільки про Феодору говорили члени синкліту. Проедр Василь розповідає про Малу Азію, - там усе кипить, часто спалахують повстання, Сірія, Месопотамія, Вірменія, Іверія, а за ними Аравія і держава Хамсанідів ждуть першої-ліпшої нагоди, щоб напасти на Візантію.