Феофано нетерпеливилась. Вона ждала, що от-от, кожної хвилини, до неї з'явиться посланець від проедра Василя, від синів і що вони покличуть її у Великий палац. Адже проедр обіцяв це зробити негайно, тільки помре Іоанн, а Василь і Костянтин - її ж сини.
Вона хотіла зустріти цих посланців як належить, та й, звичайно, їй треба бути готовою, щоб іти до Великого палацу. Тому Феофано нашвидку поснідала, одяглась, почепила на шию, груди, руки оздоби, одягла на голову вінець василіси.
А час ішов. У Влахернський палац доходили все нові й нові вісті. Патріарх Антоній на світанні благословив у Софії молодих імператорів, біля Слонових воріт Великого палацу зібралися всі члени синкліту, вони рушили до Золотої палати, проедр Василь звернувся до них із словом.
Чому ж він не кличе її? Що сталось? Феофано повинна бути там, з синами, в Золотій палаті... Ждати далі? Ні, годі. Неспокійна, невгамовна Феофано вирішила зробити так, як робила все життя: не ждати, коли покличуть, а самій іти, силою брати те, що належить їй чи не належить. Вона велить слугам приготувати ноші, разом з дочкою Анною виходить з покоїв, спускається вниз.
Але що це? У Влахерні й на вулиці стоять етеріоти вони наповнили палац, стоять біля всіх дверей...
Розгублена, розбита Феофано все зрозуміла, але не виказала свого хвилювання, жодним рухом не виявила, як це її вразило, постояла в сінях, повернулась назад у свої покої.
Там, зірвавши з голови, шиї, рук і кинувши на стіл оздоби й вінець, Феофано довго стояла біля розчиненого вікна. У Константинополі вже був день, звідтіля з усіх вулиць летіли крики: "Слава божественним імператорам! Слава Василеві й Костянтину!" - скрізь лунали співи, урочиста музика, удари дзвонів.
Отже, проедр Василь не допустив її до трону.
Східна Римська імперія - Візантія, що виникла на зміну Риму, знала в минулому блискучі часи, перші василевси її - Септимій Север, Костянтин, прозваний Великим, і багато імператорів пізніших з'єднали в'єдно потомків древніх римлян і греків, зберегли й примножили науку й культуру Риму й Еллади, довгий час дивували світ своєю силою, приєднували до імперії нові й нові землі в Європі, Азії й навіть Африці, - у світі рабовласників і загарбників, в морі насильства й крові Візантія вистояла, досягла багатства, сили, розквіту, владувала над багатьма й багатьма землями й народами.
Проте ці часи минули, від всемогутньої колись імперії відпадали землі й народи, в самій ній століття за століттям спалахували повстання - зубожіле селянство, ремісники, раби, народ самої Візантії не раз піднімались проти імператорів.
Час, у який василевсами були Роман І і Роман II, Костянтин VII, а потім полководці - коханці Феофано Никифор Фока і Іоанн Цимісхій, і, нарешті, сини Феофано Василь і Костянтин, був дуже важкий для Візантії - імперія приймала на себе удар за ударом, сама горіла у вогні повстань.
Проедр Василь, що був найближчою особою й правою рукою імператорів Костянтина, Романа, Никифора і, нарешті, Іоанна, краще, ніж хто інший, розумів, на чому тримається Соломонів трон візантійських імператорів; йому доводилось пожинати те, що ним було посіяно, розв'язувати вузли, які він сам свого часу зав'язав.
Важко в самій імперії: у фемах її кілька років був неврожай, де щось і родило на скелястих, сонцем випечених її нивах, те забирали за податки, то тут, то там спалахували повстання, щоб з ними боротись, доводилось утримувати численну армію; ще більшу й вимогливішу армію складало духівництво й ченці, що володіли багатьма маєтками й землями навкруг них; величезні кошти поглинав Великий палац, у якому за всяку ціну, хоча б заради іноземців, треба було підтримувати зовнішній блиск; золота, золота й ще раз золота вимагали синкліт, сенатори, патрикії, чиновники, нарешті, етерія, полки безсмертних, що мали охороняти особу імператора, легіони, розсіяні в Європі й Малій Азії.
Важко доводилось Візантії і з сусідами. Найлютішим ворогом імперії протягом останніх століть була нова Священна Римська імперія, вона, як чорна хмара, насувала на Візантію з півночі й від заходу, їй належали землі від Варязького* (*Варязьке море - Балтійське море.) до Середземного моря, майже вся Італія, острови на Середземному морі.
Довго, великою силою боровся з Німецькою імперією імператор Никифор Фока, але перемогти її не міг. Іоанн Цимісхій зробив те, чого не досягнув його попередник: він віддав дочку імператора Костянтина Феофано за сина Оттона І, і зараз, коли цей імператор помер, а на престол сів його син Оттон II, Німецька імперія гадки не мала посуватись на південь і захід - її легіони рушили на схід. Польща віддала в заставу Оттону II малолітнього сина короля Болеслава, Чехія прагнула скласти угоду з імперією, дочка імператора Костянтина грекиня Феофано одводить меч від Візантії, скеровує його проти поляків, чехів, Русі.