- А корона? - вирвалося у майбутнього кесаря.
- Тобі відомо, - спокійно відповів на це проедр Василь, - що Іоанн Цимісхій віддав корону болгарських каганів у святу Софію. Там вона й лежатиме, а коли сядеш на престолі в Преславі, одержиш корону. Кесарю - кесареве!
Відступати? Ні, кесареві Борису вже пізно це робити. Проедр Василь повертає йому корону, але одягти її на голову мусить сам Борис. Що ж, у кесаря ні з чого вибирати!
Проедр Василь запрошує до своїх покоїв у Великому палаці патрикія Феодора.
Муж цей був одним з найбагатших людей Константинополя, вславився тим, що торгував десяток літ з русами, сміливо перетинав кожної весни Руське море й підіймався вгору Дніпром до Києва, де мав свій двір, склепи, рабів, на осінь повертався з навантаженими всяким добром хеландіями до Константинополя, - його навіть прозивали Феодором Бореєм* (*Борей, Бореас - північний вітер, північ (гр.).).
Проедр Василь добре знав патрикія Феодора, не раз запрошував його до Великого палацу, щоб довідатись про далеку Русь; були випадки, коли проедр давав Феодору й важливіші завдання (купці Візантії завжди були очима імператорів у чужих землях), саме Феодора Борея посилав проедр з василіками до печенізького кагана* (*Каган - князь.) Курі, коли Іоанн Цимісхій замислив убити князя Святослава.
І патрикій Феодор виконав тоді завдання Цимісхія, знайшов над Дніпром Курю, дав йому двісті кентинаріїв, а каган навесні діждався князя - вбив його на острові Хортиці.
Тепер проедр Василь і патрикій Феодор зустрілися як давні знайомі, друзі.
- Я чув, патрикію Феодоре, - почав розмову проедр, - що ти тільки-но прибув з Києва.
- Так, проедре Василю, я прибув з Києва три дні тому.
- Ти їхав морем?
- Ні, по Борисфену й Понтом я боявся їхати. На цей раз я їхав кіньми через землі тиверців і уличів, а потім через Болгарію.
- І, чув я, ти знову вирушаєш до Києва?
- Зараз зима і всі шляхи на Русь закриті, але навесні я неодмінно виїду в Київ.
- Ти - справжній рус! - засміявся проедр.
- Руса з мене ніколи не буде, - жартом на жарт відповів патрикій Феодор, - хоч багато русів вважають мене своїм ромеєм.
- Ти, казали мені, навіть маєтки маєш на Русі? Феодор Борей посміхнувся.
- Купець, який торгує в чужих землях, мусить молитись своїм і чужим богам.
- Але віруєш ти в єдиного бога?
- А вірую тільки в єдиного бога, і імператори Візантії, й ти, проедре Василю, це знаєте.
- Так, імператори знають і вдячні тобі. Ти зробив велику послугу, вбивши Святослава.
- Я ніколи нікого не вбивав, - суворо промовив патрикій Феодор, - князя Святослава вбив каган Куря.
- За наше золото...
- Так, золото було наше, - згодився Феодор.
- А тобі не страшно там, у городі Києві?
- А чого ж мені боятись? Не один я сиджу в Києві, є там наші купці, і, крім мене, двори їхні є на півночі Русі - в Новгороді. Торгуємо, проедре Василю, і торгуємо непогано. Багата земля Русь, нам є що їм продати, ще більше можемо купити в них.
- А як руси ставляться до наших купців?
- Добре! Руси, проедре, дуже мирні люди і ніколи не обдурять, не скривдять купця. Вони страшні тільки тоді, коли хтось із зброєю вдирається до них... А ми, вибачай мені на слові, вдираємось і вдираємось до них.
- Слухай, патрикію, - проедр схопився з крісла й пройшов кілька разів по палаті, - зараз Візантія не хоче й не має сили вдиратись на Русь. Годі! Я сам бачив військо їхнього князя Ігоря під Константинополем, Святослава - на Дунаї... Дяка богу, що цей варвар убитий. А нині що робиться на Русі?
- Що саме тебе цікавить, проедре?
- Великий палац київських князів.
Патрикій Феодор посміхнувся.
- Такого Великого палацу, як наш константинопольський, в Києві немає.
- Мене цікавить не сам палац, а князі.
- Розумію... на Русі нині сидять сини князя Святослава.
- Скільки їх?
- У Києві сидить Ярополк, під Києвом у землі древлян - Олег, вони - сини Святослава й угорської князівни, а ще один, князь Володимир, сидить у Новгороді - він син князя Святослава й рабині.
Проедр Василь здригнувся: син імператора й рабині не міг чути цих слів.
- А хто з них, - запитав він, - найкращий, себто з ким найлегше розмовляти? Чуєш, патрикію, зараз ми не можемо воювати з Руссю, я хочу з нею розмовляти.
- Ти робиш добре, проедре, з Руссю краще не воювати, а розмовляти й торгувати. Колишні імператори наші, на жаль, цього не робили, коли ж ми так будемо поводитись на Русі, тоді швидше можна буде її й скорити...
- Я бачу, що ти мене розумієш, патрикію! Гаразд, будемо діяти. То який же князь руський найбільш придатний для Візантії?